Проти «Лому» не існує прийому або в чому щастя гвардійця
Лом – високий чоловік за 40 років, атлетичної статури, розважливий у спілкуванні. Знаходимо місце, щоб не заважати відпочиваючим бійцям та починаємо розмову.
Про це розповідає відділення інформації та комунікації Східного ТУ НГУ.
«Позивний такий дали, бо займався боротьбою, знаю багато прийомів, а проти лома…і далі за текстом», - випереджуючи наше перше запитання, починає молодший лейтенант Лом, який у юнацтві виборов титул бронзового призеру чемпіонату СРСР. І, продовжуючи, жартує, що ще не все забув - руки пам'ятають. Саме у цій момент ми ловимо себе на несподіваному відчутті, що цей велетень у душі – добра та чуйна людина – до Сергія на коліна заплигує батальйонна киця, Лом «розтає»» та з усмішкою грається з улюбленкою своїх побратимів. Видно, що на деякий час він повернувся до мирного життя.
«Народився та жив у Первомайську, закінчив Харківський політехнічний інститут за спеціальністю «еколог», бо на малій батьківщині були декілька підприємств хімічної галузі, але не працював екологом ані дня. Змінив багато професій: і пекарем був, і охоронцем у супермаркеті, на елеваторі навіть працював. Строкову службу не служив. Жодного армійського досвіду не мав. Але у перші дні війни прийшов добровольцем. Взяли мене лише з третьої спроби, бо я обмежено придатний по здоров'ю та було троє тоді ще неповнолітніх дітей. Можна сказати – напросився у нацгвардію», - зважено розповідає Лом, та продовжує: «Воював під Балаклеєю, ми тримали оборону, визволяли Куп'янськ, але онукам буду розповідати більше про Кремінну. Бо раніше було просто важко, а воювати під Кремінною – це живцем горіти у пеклі».
Просимо розповісти про враження від першого бою та проте, як з рядового солдата стати офіцером за неповний рік. Лом хитро мружиться, та починає розмову з паузами.
«Перший бій – це було щось незрозуміле, по тобі стріляють, ти стріляєш - якийсь безлад. А далі вже втягуєшся, починаєш бачити сенси, яких не бачив раніше, навіть, якийсь кураж приходить, розумієш, що б'єшся за свою країну. Спочатку був рядовим, за два місяці вже був молодшим сержантом та командував відділенням, а у лютому 23-го – достроково дали молодшого лейтенанта, командую взводом - і відтоді всі дівчата «хочуть потанцювати зі мною…». Напевно, щось правильно робив», - закінчує вже на серйозній ноті офіцер Лом.
Як зазначають офіцери командування стрілецького батальйону, серед особового складу Сергій користується повагою та авторитетом, А ще – розповіли нам, що саме правильно робив та робить Лом на передовій.
«Це було 1 лютого цього року - окупаційні війська перейшли в наступ та атакували наші позиції з метою прориву оборони на визначеному рубежі. Вступивши в запеклий бій з противником поблизу населеного пункту Кремінна Луганської області, тоді ще молодший сержант Лом, керуючи однією із позицій відділень, зумів організувати ефективну систему вогню та подавити ворога в стрілецькому бою з АК-74, ПКМ, РПГ-7В та ГП-25, при цьому знищив наступаючу групу ворога – 10 рашистів залишились на добриво в українській землі», - згадує заступник командира по роботі з особовим складом стрілецького батальйону підполковник Ізюм.
З його слів, запеклі бої не припинялись декілька днів. 2 лютого противник переважаючими силами здійснив чергову спробу прориву нашої оборони в районі Кремінної. Бій йшов більше чотирьох годин. І саме цього дня наш Герой особисто з РПГ-7В намагався знищити ворожий БМП-2. Перша граната зрикошетила від корпусу і влучила в гранатометний розрахунок противника, другий постріл влучив в башту машини - ворожа БМП-2 відступила назад і вже не могла вести вогонь.
Зазначимо, що за мужність та відмінні бойові навички Сергія представлено до високої держаної нагороди.
Як завжди у кінці розмови просимо Лома розповісти про плани після Перемоги та родину, яку він вже давно не бачив. Згадуємо фразу Наполеона, що у кожному солдатському ранці лежить майбутній маршальський жезл.
Лом щиро сміється, каже що думав про це, але планує після Перемоги повернутися до мирного життя.
«Контракт не підписував, я мобілізований, не планую йти навіть у полковники, бо ніхто писати не буде», - знов жартує Лом, пригадуючи роман «Полковникові ніхто не пише» колумбійського письменника, лауреата Нобелівської премії з літератури і Нейштадтської літературної премії Габріеля Гарсія Маркеса, та продовжує: «Щоб я не робив – намагаюсь робити це якнайкраще, може, тому і став з рядового офіцером за рік. Йду до мети та роблю все, що від мене залежить. Буду робити так і надалі».
А далі лаконічно пояснює, чому не залишиться в армії – бо бажає мати достатньо часу, який буде проводити разом з родиною.
«Родина у мене найкраща! Старша донька тільки стала повнолітньою, вчиться на дизайнера. Молодші ходять до школи, дружина дзвонить, коли можна, кожного дня. Я – щаслива людина, бо є ті, хто на мене чекають та моя робота потрібна людям!» - з щасливою посмішкою завершує Сергій.
Тут до нас знову повертається батальйонний покращувач настрою - кішка Гільза, видно, що до Лома у неї велика симпатія. Наш Герой вкотре бере її на руки, і ми завершуємо розмову під задоволене муркотіння бойової подруги бійців батальйону та з розумінням, що у великої та сильної людини завжди добре серце.
