Нацгвардієць Павло з позивним Зевс проходить службу у лавах 3 бригади оперативного призначення «Спартан» на посаді старшого офіцера інструктора з підтримки штабів.
Про це повідомляє відділення інформації та комунікації Східного ТУ НГУ.
Загартувався в боях за П’ятихатки, Руську Лозову та Дементіївку, де отримав осколкове поранення, нищив вагнерів на Бахмутському напрямку. Зевс розповів про звільнення населених пунктів, виснажливі бої та особисту мотивацію.
«Мій військовий шлях почався ще з 2015 року коли я вступив до лав НАНГУ на командно-штабний факультет. Навчався чотири роки, після випуску потрапив на військову службу до військової частини 3036 міста Дніпро. Виконував функції з охорони громадського порядку, патрулювання різних районів міста. Після чого був переведений до військової частини 3017 на посаду командира взводу в батальйон оперативного призначення. Під час участі в ООС я виконував завдання з охорони об'єктів, несення служби на блокпостах - командиром блокпоста, також виконував штабні функції і окрім цього виконував функції з охорони державного кордону», – розповідає Павло.
Повномасштабне вторгнення нацгвардієць зустрів у Харкові, під час звичайного робочого дня всі були переведені за командою «бойова тривога» у вищі ступені бойової готовності та розпочали підготовку заходів до оборони міста.
«Перший мій виїзд був на наступний день після початку повномасштабного вторгнення. 25 лютого вранці поступило завдання виїхати на околиці Харкова, ближче до кільцевої дороги, там займалися облаштуванням загороджень, бо за попередньою інформацією вже рухалися колони техніки, які намагалися проникнути до міста. Особисто у складі зведеної групи знаходився неподалік населеного пункту П’ятихатки, задля прикриття його флангів та недопущення проникнення диверсійно-розвідувальних груп нашим побратимам в тил», – згадує Зевс.
У Харківському лісопарку гвардійці знаходили РПГ російського виробництва, які вже були принесені та підготовлені до застосування противником. Також військовослужбовці взяли в полон водія «Граду», який без жодних засобів зв'язку та зброї вийшов на українських захисників.
У травні були звільнені такі населені пункти як Руська Лозова та Питомник. Після цього батальйон Зевса в складі частини, приймав участь в обороні Харківської області. Оборона Дементіївки була певною мірою випробуванням для підрозділу – противник наступав з різних напрямків, мав важку артилерію, самохідні артилерійські установки, танки, і застосовував їх дуже активно. Майже з трьох сторін підрозділ був в напівоточенні, але це їх не зупинило, військовослужбовці строкової служби та мобілізовані, були вмотивовані оборонятися до останнього.
«Противник підходив дуже близько, намагався штурмувати позиції, майже 30-40 метрів були контакти. Наші бійці з кулеметів, гранатометів, що тільки було під руками, дійсно давали гідну відсіч. Я сам особисто зазнав осколкове поранення в праве плече, чи то танк, чи САУшка, ми не зрозуміли до кінця, воно так швидко все сталося. Черговий обстріл десь о сьомій ранку, мене затрьохсотило. Побратим наклав мені турнікет, допоміг і моїм керівництвом були здійснені заходи з евакуації до найближчої лікарні».
Під час Слобожанського контрнаступу разом у взаємодії з 92 ОМБр 3 бригада оперативного призначення виїхала на Куп’янський напрям. Згодом форсували річку Оскіл та розпочали займати такі населені пункти як Колісниківка, Ківшарівка, Глушківка і закріпилися в них. Пізніше отримали команду рухатись далі, а це був Бахмут.
«Ми заїхали туди, місто вже було в напівохопленні. Такі важкі і виснажливі бої як в цьому місті, їх не було ще в жодному місці до цього і населеному пункті. Позиції оборонялися найрізноманітнішим чином. Тут уже з'явився і ЧВК «Вагнер», були різноманітні підрозділи артпідтримки, авіаційні підрозділи ворога дуже сильно працювали по нашим позиціям. Я особисто заводив і виводив групи, командував обороною певних об'єктів. Це були і промзони і комбінати, «вагнера» уже навіть не лізли такими масивними групами, але в них була тактика працювати з крупнокаліберу під прикриттям артилерійського обстрілу. Згодом ми навчилися реагувати на це, я собі відпрацював свою тактику особисту - працювати на випередження, не чекав коли вони буквально б прямо мені в двері стукали або гранату у вікно закидували, я просто працював на випередження».
Під час боїв за Бахмут Зевсу необхідно було здійснити оборону свого об'єкту, у взаємодії з координацією аеророзвідки свого підрозділу та командуванням штабу батальйону вони виконали всі поставлені бойові завдання.
«Мене мотивує насамперед моя держава, мої рідні, близькі, родичі, друзі, побратими, колеги по службі. Я розумію, що коли ти не один - ти можеш все. Треба намагатися робити на своєму рівні максимально правильні і ефективні кроки для того, щоб здобути перемогу. Необов'язково встановити прапор на кордоні. Якщо ти в мирному місті кожен день працюєш, донатиш, а також максимально намагаєшся розмовляти українською мовою, проявляєш патріотизм, працюєш на якусь оборонну сферу, або просто волонтерством займаєшся - ти вже герой, ти вже приймаєш участь у цій нашій великій справі під назвою контрнаступ, під назвою Перемога».
