Позивний Козир: «У цивільному житті я був підполковником, зараз – сержант» - історія одного виходу «на нуль».
Про це повідомляє відділення інформації та комунікації Східного ТУ НГУ.
Ми зустрілись з Козирем на одній з позицій батальйону. Це огрядний чоловік з бородою, трохи кульгає. Він пропонує поговорити на кухні підрозділу. Каже, що після бойової травми опановує нову військову спеціальність для себе – згадуємо старий анекдот про те, як за один день солдат вивів з ладу цілу роту. Правда, він був не герой, а теж кухар, і рота була наша, а не ворожа. А позивний Козир – Герой без сумнівів.
«У 88-му служив строкову службу у внутрішніх військах у Нагірному Карабасі. Нічим хорошим там не закінчилось, але досвід поводження зі зброєю отримав», — згадує боєць.
Продовжує, що після армії закінчив два вищих навчальних заклади, маючи освіти інженера та економіста пішов працювати у митну службу та 27 років віддав цій справі. Отримав звання «радник митної служби 2-го рангу», це відповідає званню підполковника.
Коли розпочалась війна, поневірявся півроку в окупації у Куп’янську, де російські загарбники зруйнували його квартиру, домівки тещі та матусі. Коли місто звільнили, вивіз всю родину до Харкова та прийшов до військкомату.
«Вирішив йти саме у 5 Слобожанську бригаду Національної гвардії України. Мені присвоїли звання «сержант», бо саме таке у мене було після строкової служби. Були стабілізаційні заходи, охорона об’єктів, ще й під Кремінною повоював», - зважено розповідає гвардієць
Просимо бійця розповісти про бій, у якому Козир командував відділенням та отримав бойове травмування. Козир намагається відмовитися, але командир, що присутній у кухні – радить розповісти, і боєць неохоче починає «доповідь».
«16-го серпня вийшли на резервну позицію. Наступного дня надійшла команда: у складі 8-х бійців висунутися на одну з передових позицій. Ми отримали 2 гранатомети, гранати та пішли. При підході до позиції почався сильний обстріл, ми все одно рухались вперед, дійшли до шанців та бліндажів на самій передовій. Але там міняти було нікого. У результаті прямого влучання снаряда всі були загиблі. Один бліндаж був повністю зруйнований», — з сумом у голосі згадує Козир. Додає: це був результат обстрілу позиції «Гориничем» (установка розмінування «УР-77 Метеорит») — дуже потужна зброя. Козир згадує, що він доповів по рації та отримав команду зайняти позиції. Саме так наш Герой став старшим на позиції, бо мав звання сержанта та бойовий досвід.
«Я виставив людей, а потім надійшла команда розкопати бліндаж та порахувати загиблих та переконатись, що немає засипаних поранених. Почали копати, але тут отримали прямий приліт у другий бліндаж. Дякую Богу, що перекриття витримало, людей лише контузило. Порахували відкопаних загиблих, живих не знайшли, — з сумом промовляє Козир та продовжує. — Обстріл був такий, що позасипало окопи, ми почали їх відкопувати практично з нуля. Під Кремінною земля – суцільний пісок, осипається миттєво. Під час обстрілу я порвав зв’язки на нозі, стрибаючи в окоп, а одному нашому бійцю осколок відірвав пальці. Ми примотали їх скотчем та викликали супровід на евакуацію».
Розповідь Козира триває. Ситуація на позиції стає критичною.
«Ми залишилися без кулемета, гранатометів та навіть без питної води втрьох. Двоє 71-го року народження, і я – 70-го. Я кажу, хлопці, я звідси нікуди не піду. Ви зі мною? Кажуть, так. Сіли втрьох, домовились, хто де стоїть: двоє на флангах, я по центру. Так і стояли. І артилерія по нас працювала, і снайпер ледь не влучив, просто пощастило. Декілька разів нас намагались штурмувати, але ми відбились», — з гордістю згадує Козир.
У ввечері до наших побратимів прийшло підкріплення: два бійці ЗСУ та декілька нацгвардійців. Наш Герой пригадує, що не міг ходити, тому в прямому сенсі переповзав з позиції на позицію, щоб керувати бійцями. Хлопці всю ніч відновлювали засипані шанці, дуже втомились. Не було знеболювального, кожен ковток води був на рахунку. Тільки через добу з’явилась можливість змінитися. Після декількох операцій (у Козиря були розірвані меніски та суглобна сумка – авт.) та реабілітації сержант знову прибув у свій батальйон.
«Зараз вчусь куховарити, дуже мені це подобається. Бігати навряд чи зможу, але користь приношу. І це – головне! Іноді заступаю в наряди на блокпостах», - спокійно завершує свою доповідь сержант Козир.
Ми знаємо, що у колишнього підполковника митної служби Козиря є родина, двоє дітей, які вже дорослі. І вони точно можуть пишатися батьком - бійцем 5-ї Слобожанської бригади Національної гвардії України так само, як ми пишаємось своїм «козирним» побратимом!
