У росіян нема сили духу, вони бояться українців
Сімдесятирічний мешканець Балаклії, якого арештували окупанти, вважає, що росіяни бояться нас, інакше б не тягли до буцегарні, і не нападали б на Україну.
Що стало причиною арешту Степан Миколайович досі не розуміє. Можливо просто бажання окупантів пограбувати його. Бо під час «обшуку» з його будинку загарбники винесли комп’ютер, принтер, телевізор, навіть ампулки для кулькових ручок.
«Коли мене забрали 28 травня сюди тричі приїжджали сюди на квартиру по 8 чоловік, зробили обшук, вигребли все що могли вигребти: комп’ютер принтер монітор телевізор. Дійшло до ампулок, чорних ампулок від авторучок.» - розповідає він.
За його словами, у тюрмі було багато людей, в тому числі жінок: «З Савина жіночка п’ятдесят два дні відсиділа а за що не знає. Питаю ось учора їздили - за шо а я не знаю. Жінок багато було багато я не скажу скільки що, але жінки були.»
Він не знає достеменно, чи помирали у тюрмі люди. Але, каже він, частину мешканців сіл вивозили на росію, щоб потім обмінювати на полонених загарбників. Так росіяни робили цивільних людей, які нічого поганого їм не зробили, військовополоненими.
Степан Миколайович здебільшого працює на власному городі. Останні три роки він займається органічним землеробством. І ті ж три роки тому став вегетаріанцем. Це зробило для нього арешт важким випробуванням:
«Мені дуже важко в тюрмі було вижити тому, що я харчувався листям зелені до цього три роки. А туди прийшов, там каша, борщ. Мій організм не приймав. Нас водили в туалет вранці і ввечері, і там біля нього ріс дикий виноград. Я рвав повні кармани листя і ото харчувався тим листям, вижив завдяки отій зелені.»
Взагалі навіть з відвідування туалету росіяни зробили дивний ритуал:
Туалети були в камері, але зранку о шостій годині і о сьомій вечора арештантів виводили у зовнішній туалет. Це було щось на кшталт незвичайної прогулянки.. По п’ять чоловік виходять одягають на голову целофановий мішок, через який людина бачить тільки спереду півметра що внизу. Це тому що вони боялися – вважає Степан Миколайович.
До речі, всі допити росіяни вели в масках. Він нікого не бачив, нікого не знав, хто з ким розмовляв. «Щоб їх я не впізнав, і щоб вони були живі. Оце і все.» - каже колишній арештант чи то пак полонений.
За словами Степана Миколайовича, спілкування з родичами було до серпня місяця ніяке: «Тому що передачі не приймали, не було. А 16 серпня передала теща одного полоненого молитвеник і іконку. Я повісив цю іконку став читати молитви. І до цього читав, і зараз став читати. Після цього вже пішли передачі. Нас перестали бити, пішло визволення. Так що бог нам дуже допоміг, також ангел-хранитель, З рідними ніхто нікого нас не випускали і ніхто не знав.»
Щоб потрапити до російської тюрми не треба було ніяких причин. Достатньо було бажання катів. Так, один чоловік потрапив туди з таборів, 21 день відсидів. Його випускають а він питає – за що я сидів? Кажуть, іди а то ще підеш на 22 день. Людина не знає чого він сидів. І багато такого було.
Ще один приклад: «Один хлопець йшов з Балаклії до Шевченково пішки. По дорозі дивиться - книжка валяється. він підібрав ту книжку і пішов далі. Аж раптом зупиняється машина, виходять, обшук роблять. Виявляється в тій книзі схема якась радіо. Проста схема з якогось радіо. Йому пришили 42 дні. Вирок який – забрали з собою, а сидів він 42 дні, чи 30, чи 50 - нікого це не хвилює. Ні за що.»
Катувати росіяни любили: «Катували на кожному допиті. Останні три пройшли, правда, без того, без катувань. Побачили що ще живий, а що ти з нього виб’єш. Іди, іди готуйся, іди готуйся. Багато такого його б’ють, катують. На другий день я питаю його – ну що, за росію? Да, за росію… Мозги у людей…»
Степан Миколайович вважає, що журналісти до війни погано працювали, бо він бачить дуже багато людей, які ще й досі за росію:
- Моя рідна сестра за росію. Я хотів доказати, що є шо, знімав кіно про АТО, про все.
- Тобто люди після допитів змінювали свою думку щодо росії?
- Не змінювали. Якби ж змінювали… Ніхто не змінював свої думки. Хто був за росію, так і залишався. Їх б’ють, а вони все рівно… Більшість арештованих були проросійські. І їх катували. Одна людина в Савинцях сперечалася, доводила, що росія – це все. А прийшла росія, і їхнього сина досі не знайдуть. Я оце, як зустрінусь, спитаю – дочекалася росію, руського міра? Що він тобі приніс? Забрав сина.
За думкою балаклійця, росіяни бояться кожного українця. «В нас є сила духа, а в них нічого нема. Коли був допит, Ільїнського допитували в шапці. І вибухає снаряд за 50 метрів від кімнати, вікна затремтіли. Вони впали всі на підлогу, поховалися, вискочили з кімнати, не розуміють, що робити. Він сидить, як і сидів. Прийшов до нас – ви чули? Чули, для нас це нічого, а вони повтікали, бо бояться за свої шкурки.» - розповідає він історія з тюремного буття.
Як вони можуть мене перемогти? – питає він. І відповідає: «Ніяк». Тому, вважає він, росія нас не переможе.
«Україна – це наша країна, ми її відбудуємо, нікуди вона не дінеться. Ми 30 років тому ще хотіли незалежності. Але нам ту незалежність подарували на блюдечку. А ось тепер ми відвоювали її кров’ю і потом. Тепер уже ніхто не забере.» - каже він.
Невідомо, скільки б він ще сидів у буцегарні, якби не контрнаступ восени 2022 року. Звільнення Харківщини стало звільненням і для нього особисто.
Та після звільнення він зрозумів, що в нього набагато менше друзів, ніж він вважав раніше, до окупації. З деякими він навіть не вітається. Бо коли його заарештували, частина людей, яких він вважав друзями, перестала спілкуватися з його дружиною.
Степан Миколайович - приклад стійкого та відданого українця. Тим дивніше поведінка проросійських «ждунів», які навіть за російських катувань кажуть, що вони за росію. Суцільний мазохізм якийсь. Але можливо втрата родичів стане для них подією, яка змусить все ж таки починати думати, ввімкне мозки?