«Коли мотивація сильніша за упередження». Історія гвардійки 35 Сумського полку на псевдо «Атті»
«Атті» — боєць одного з підрозділів безпілотних систем 35 Сумського полку Національної гвардії України.
Попри стереотипи суспільства, вона мала чіткий життєвий орієнтир та розуміла: потрібно займатися тим, що дійсно має сенс тут і зараз – розповідає група комунікації Східного Харківського ТУ НГУ.
Усвідомила, що війна не пройде стороною
«Я хотіла долучитися до війська ще з перших днів повномасштабного вторгнення. Коли чоловіки стояли в чергах, щоб отримати зброю і піти захищати країну, я хотіла стояти поруч із ними. Але водночас розуміла, що тоді не була готова. Плюс до всього дуже боялася відмови через те, що я жінка. Я добре усвідомлювала поширений стереотип: мовляв, армія й війна — це справа чоловіків. Саме через ці думки я тоді й не наважилася долучитися до війська», — згадує «Атті».
Шлях до війська і вибір підрозділу був дуже кропіткий
«Чесно кажучи, я дуже довго визначалася, чим саме хочу займатися і де зможу принести найбільшу користь. Так само ретельно обирала підрозділ. Для мене це було схоже на момент після 11 класу — коли думаєш, ким хочеш стати в житті. Емоції були дуже подібні, тому до вибору я поставилася максимально виважено: багато спілкувалася з командирами різних бригад та підрозділів — були відеодзвінки, довгі переписки. Я свідомо витратила на це час, щоб зробити правильний вибір. Так я й опинилася в 35 Сумському полку Національної гвардії України», — говорить гвардійка.
Життя до служби та під час неї
«До армії я жила звичайним, розміреним життям. Мені дуже комфортно, коли дні схожі між собою: коли я можу все спланувати й прожити день так, як задумала. Тому найбільшою, і мабуть, найглобальнішою зміною з приходом в армію стало те, що кожен мій новий день не схожий на попередній. Я ніколи не можу нічого наперед спланувати — і саме ця непередбачуваність стала для мене найвідчутнішою зміною», — розповідає «Атті».
Підтримка родини — ключова
«Мамі я сказала вже після першої розмови з командиром, який був готовий взяти мене до своєї команди. Просто сказала їй, що більше не можу сидіти. Я здорова, доросла людина й маю щось робити. Мама повністю мене підтримала — вона так мене виховала, що ми маємо захищати свою країну і свій дім. На той момент, коли я підписувала контракт, ворог був усього за 17 кілометрів від нас. Це водночас і лякало, і дуже мотивувало. Тому вся моя родина повністю підтримала мій вибір і продовжує це робити», — говорить наша героїня.
Знайти та уразити ворога — робота «мрії»
«Моя робота — це і розвідка, і корегування, а за потреби — нанесення ураження ворогу. Знайти ворога, визначити його місцезнаходження чи пересування, підкорегувати ударні безпілотники для точного влучання по цілі. Власне від цієї роботи відчуваєш, що ти дійсно зробила правильний вибір і допомагаєш своїй країні продовжувати боротьбу», — каже «Атті».
Раджу ретельно обирати шлях до війська
«У мене є дві поради. Перша — ухвалювати рішення спокійно, з холодною головою, а не на емоціях і не на пориві. Гнів чи бажання помсти можуть підштовхувати до вступу у військо, але якщо ці емоції зникають, потрібно мати усвідомлену мотивацію. Важливо чесно відповісти собі: навіщо ти хочеш піти у військо і яку користь готова приносити. Потрібно зважити всі «за» і «проти» та лише після цього приймати рішення. Друга порада — максимально відповідально підійти до вибору своєї спеціальності у війську, а також бригади чи підрозділу. Від цього напряму залежить твій комфорт і, по суті, вся подальша служба», — резюмує гвардійка.
