«Я вмію надавати медичну допомогу і буду це робити скільки буде потрібно!» – Катерина, медикиня 5 Слобожанської бригаді НГУ

Гвардійський медик та ще й у воєнний час - який образ спливає перед очима саме у вас? Міцний чоловік з величезними долонями, які легко підхоплюють пораненого? Більшість гадає, що таке під силу лише чоловікам. Але насправді мужність, відповідальність та здатність до праці у стресових умовах – сьогодні не мають гендерних ознак.

У 5 Слобожанськsq бригадs «Скіф» НГУ є приклад, який доводить, що головне не міць та сила, а бажання. Невелика на зріст, тендітна, з довгою чорною косою, яскравою посмішкою та сірими очима, в яких палає бажання рятувати людські життя.

У цю суботу вона, як і завжди, з самого ранку їхала на службу в метрополітені. На станції «Спортивна» зробила пересадку та, поки очікувала свій состав, раптом почула крик чоловіка, якій благав про допомогу.

«Я озирнулась та побачила, що чоловік стоїть над жінкою, яка, сиділа на підлозі платформи. Вона була дуже бліда та явно втрачала свідомість. Відразу побігла по платформі до них», - розповідає Катерина та додає, мовляв, інакше і не могла, бо має медичну освіту і звикла завжди допомагати людям.

Оглянула жінку, спробувала з нею розмовляти аби не дати потерпілій втратити свідомість.

«Це завжди дуже важливо – тримати людину, розмовляти з нею, намагатись, щоб потерпілий був при свідомості», - каже Катя.

З розмови стало ясно, що у жінки серйозне захворювання печінки, стався спазм, який викликав нестерпний біль. Поки працівники метрополітену викликали «швидку допомогу», Катерина підручними засобами допомагала жінці.

«Запитала, у кого з пасажирів є з собою ліки та які. На щастя у нас люди, які завжди відгукуються – знайшли необхідні препарати, дала їх жінці, що дозволило зняти спазм, біль та підтримати її до приїзду лікарів «швидкої допомоги. А далі просто передала пацієнтку до надійних рук лікарів. Я не зробила нічного такого, про що слід говорити або писати», - наголошує Катя.

Втім, цей випадок став підставою для того, щоб розповісти вам про нашу посестру.

У 2014 році Катерина працювала медичною сестрою в одній із Харківських лікарень. Вона була свідком численних трагедій та людських втрат, спричинених розв’язаною росією війною на сході України.

«Велика кількість людей тоді гинула ще на полі бою просто через несвоєчасно надану першу медичну допомогу. Не була готова тоді Україна до війни… І я собі сказала, що не можу просто так сидіти, коли гинуть молоді хлопці, коли гине наша нація.  Тож, вирішила стати військовим медиком у лавах Національної гвардії України», - пригадує той час наша співрозмовниця.

Розповідає, що навички та досвід, отримані під час роботи у лікарні, стали в нагоді під час служби у 5-й Слобожанській бригаді. Але все ж таки відмінність у військовій та цивільній медицині змусили Катерину вивчати нові методи та прийоми надання допомоги, постійно підвищуючи рівень кваліфікації вже в якості військового медика. Вона наполеглива і не зважаючи на тендітність, може бути непохитною та цілеспрямованою. Про це знають всі, хто служить поруч із жінкою.

Втім, є певні речі та ситуації, яких Катерина не боїться – це буде апріорі не вірним трактуванням, але вони пробуджують в нашій героїні суто людські якості – турботу, намагання убезпечити ближнього від переживань.

«Хоча я сама мама, я дуже довго не могла зізнатися власним батькам що обрала шлях військової. Під час відряджень до зони ООС казала, що їду на навчання від медичного закладу, намагалася не хвилювати маму з татом», – з краплею сорому зізнається жінка.

На щастя, під час тих ротацій 2014-2020 років нашій героїні не доводилося рятувати людські життя. Але сотні гвардійців і досі вдячні медичній сестрі за грамотну й ефективну допомогу при ускладненнях хронічних захворювань і, здавалося б, звичайних, але від того не менш небезпечних грипі та вірусних захворюваннях.

Все змінив лютий 2022 року…

Перші дні та місяці повномасштабного вторгнення Катерина надавала допомогу пораненим гвардійцям, які несли службу та охороняли підступи до Харківського аеропорту. Скільки їх було – поранених хлопців? Жінка починає перебирати прикрасу - ягоди калини, вплетені в косу, підіймає на нас сірі очі та майже з викликом відповідає, що ніколи не рахувала, адже лікувати та рятувати – її обов’язок.

Наша співрозмовниця щиро пишається своїми колегами, які рятують життя гвардійців на передовій, розповідає нам історію за історією. І кожна має щасливе завершення: витягли, стабілізували, відправили у шпиталь – врятували!

Наразі головна мета жінки – надійно готувати побратимів до жорстоких реалій в умовах війни. Кожного тижня по декілька днів вона проводить теоретичні та практичні заняття з тактичної медицини у підрозділах 5-ї Слобожанської бригади. Катерина пояснює що знання та навички першої медичної допомоги під час війни потрібні не лише на передовій, але й у повсякденному житті.

«Ми відпрацьовуємо практичні вправи на манекенах та поміж собою, дивимося навчальні фільми за темою. А вже на полігонах у нас проходять екзаменаційні заняття, які максимально наближені до бойових умов, - з професійним азартом розповідає Катерина - Ми використовуємо навчальні гранати, димові шашки, гвардійські аптечки та їх складові: турнікети, кровоспинні засоби, оклюзійні пов’язки, вчимо як правильно евакуювати пораненого і спілкуватися з ним».

За понад три роки війни - тисячі доль, історій та трагедій, які бачила наша героїня. І для кожного з молодих хлопців або досвідчених чоловіків із сивиною у Катерини завжди знаходиться хвилинка для людського спілкування та доброї посмішки.

«Я вмію надавати медичну допомогу і буду це робити скільки буде потрібно, скільки я буду жити!» – з гордістю говорить жінка про свою службу в нашій 5-й Слобожанській бригаді.