У боях за Кремінну часто одночасно працювали всі екіпажі медиків

Полонені росіяни говорять, що вірять у «чорних трансплантологів», поки медики рятують їм життя. Фельдшер 5 Слобожанської бригади Євген Шамов розповів про досвід отриманий у боях під Харковом, Балаклеєю, Куп’янськом та Кремінною.

Про це повідомляє відділення інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України.

Ми спілкуємося у санчастині підрозділу. Євген – худорлявий молодий хлопець, стриманий. На світ дивиться з філософським сумом, і це дуже контрастує з його щирою та відкритою посмішкою. Просимо розповісти про себе та дізнаємося, що Євген закінчив Куп’янський медичний коледж у 2017-му році. Після служив строкову службу у Нацгвардії в Одесі. У 2019-му підписав контракт та перевівся до 5 Слобожанської бригади. Мав три ротації в АТО та ООС до повномасштабного вторгнення російських загарбників у Україну.

«24-го лютого прокинувся від вибухів, околиці «Горизонту» (район Харкова – ред.) палали, з дев’ятого поверху це було добре видно. Відвіз наречену до знайомих та поїхав у частину, — згадує медик. За деякий час його батальйон вже стояв на Рогані. Потім Євген у складі евакуаційною групою був приряджений до одного батальйону, який їхав під Балаклею. Далі, без паузи, був спрямований у Куп’янську вже з іншим підрозділом бригади. — А взимку знову з 4-м батальйоном зайшли під Кремінну. Лиман, Ямпіль, Серебрянський ліс – всюди виїжджали на евакуації. Медики часто працюють з іншими батальйонами, бо нас завжди не вистачає».

Додає, що під Балаклеєю іноді бували затишшя – максимум два поранених осколкових на день, а під Кремінною — ситуація кардинально інша.

«Часто одночасно працювали всі екіпажі. Наше завдання завжди просте – доставити пораненого від місця евакуації до місця стабілізації. Курси з тактичної медицини, що проходив у Харкові, дуже знадобилися. Починаючи від роботи з турнікетом, все доводив до автоматизму. І це врятувало не одне життя. У нас робити все треба не тільки правильно, але й дуже швидко, — підкреслює Євген. — Роль бойового медика «на нулі» – дуже важлива. Але він не всесильний. Військові мають постійно вчитися такмеду, хоча нерідко в ситуації гострого стресу чи контузії людина може й розгубитися. Важливо, щоб в індивідуальних аптечках були тільки якісні турнікети, кровоспинні засоби, бандажі, медикаменти. Дякую також волонтерам, що підтримували нашу бригаду цими важливими компонентами та евакуаційними машинами».

Євгену довелося також надавати медичну допомогу полоненим росіянам. Більшість з них були цим дуже здивовані, бо їхні командири розповідають підлеглим про нацистів, що одразу розберуть полонених на органи для «чорних трансплантологів», які їздять за усіма військовими частинами. Також каже, що всі полонені, як під копірку, «вмикали дурника», мов, «я — студент чи будівельник, не знав куди привезли», і жоден не сказав, чому він прийшов з нами воювати.

Ми цікавимося, що буде робити старший сержант Шамов після війни? Євген відповідає, що служить вже шість років та зупинятися не збирається, він прагне розвиватися, вивчати та переймати бойовий досвід інших підрозділів, особливо, під час роботи з важкими пораненими та при масивних кровотечах.

Ми тиснемо руку побратиму, який щоденно рятує життя гвардійців. Зазначимо, що Євген відзначений відомчим нагрудним знаком «За доблесну службу» від Національної гвардії України, медаллю «За оборону Харкова» та днями Президент України підписав указ про його нагородження медаллю «За врятоване життя».