Позивний Майкл: «Я йшов захищати свою родину!»

Сьогодні наш герой Михайло на позивний Майкл, з яким ми зустрілись неподалік Куп’янська.

Гвардійці 5 Слобожанської бригади «Скіф» боронять рідну землю. Кожен з них окремо та всі разом вже є героями – розповідає 5 Слобожанська бригада «Скіф» НГУ.

Саме завдяки навіть тому, що не шукають причин для втечі з країни чи ховання вдома, а тому що знаходять сили стояти далі. Кожен з них – це людина совісті й честі.

Майклом нарікли побратими, так коротше і цікавіше. Зараз Майкл служить в одному з бойових батальйонів стрільцем. Війна змінилася докорінно, основну силу наразі представляють дрони. Але всі просування на землі, як і раніше, тримає на своїх плечах піхота. То ж справжні відчайдухи служать саме там.

Без мотивації так не вийде воювати. Бо як інакше пояснити те, що звичайний будівельник, який ніколи не служив, у складі своєї групи нещодавно захопив передову позицію ворога і зміг втримати її. Та ще більше -  хлопці трималися 22 доби, відбиваючи всі спроби загарбників повернути собі втрачений спостережний пункт. Їх штурмували вдень і вночі, але вороги лише рясно удобрили собою нашу землю. Батько Михайла, який свого часу пройшов Афганістан, на думку нашого побратима, міг би пишатися таким бойовим нащадком.

Були за останні місяці й прямі контакти з ворогом.

«Уявіть – дощ, маскування, окопна багнюка і тут бачу – хтось у мультикамі. Запитую, мовляв «Хто такий?», а у відповідь російською «Сваі». Ну, я без сорому для першого знайомства відразу магазин в нього випустив «магазин». Потім вже друге знайомство – знов таки «сваі», і знов «ваня» залишився там, де намагався пройти», - пригадує Майкл та додає, що тоді за два дні було чотири прямих контакти з ворогом і кожного разу гвардійці не залишали росіянам шансів.

«Чи складно знищувати ворога? Мені було лише вперше. Потім зрозумів – вони не люди. За моїх загиблих пацанів, друзів, побратимів, за тих, хто нам допомагає у тилу, за родину я буду їх знищувати!» - впевнено каже Майкл. За 22 доби на рахунку підрозділу нашого побратима було 28 знищених окупантів.

Михайло розповідає, що відколи ухвалив рішення одягнути однострій, мріяв потрапити саме до Харківської бригади.

«Тому, що в мене вся рідня живе на Харківщині – рідні тітки, бабуся», - каже Майкл та не приховує – рідні намагались його відмовити, але чоловік настояв на своєму: «Я розумів, що мушу захистити саме їх!». Втім герой цього матеріалу потрапив на Харківщину не одразу і про це ми розповімо згодом.

Перший день війни наш побратим зустрів на Полтавщині, де мешкають його мати та рідна сестра. Пригадує, було лячно – обстріли Миргорода ракетами було чутно на 30-50 км від міста.

Війна перемінила ставлення до цінностей. Справжні та дійсно важливі речі різко проявляються на фоні розмитої буденності.

«Війна мене змінила зсередини в першу чергу. Я став зібраним, цілеспрямованим, зрозумів, що треба цінити кожну мить життя», - зізнається наш побратим.

Майкл одружився під час війни з жінкою, з якою зустрічався понад два роки. Каже, що війна підштовхнула його освідчитись коханій.

«Для мене дуже важливі родинні зв’язки та підтримка з боку рідних. Я знаю, що дружина, мати, діти, .. всі зараз пишаються мною. І я не можу не виправдати їх очікувань», - розповідає Майкл. Пояснює, що це допомагає психологічному розвантажуванню після виконання бойових завдань.

«У мене три контузії, помітив, що став інколи щось забувати. Втім, завжди поруч є побратими, психологиня підрозділу, яка вислухає, дасть пораду. А ще купив собі невеличку колонку та у вільний час слухаю музику – все це допомагає» - наголошує Майкл.

Зараз в нього четверо дітей, яких він прийняв і зміг завоювати їх довіру та повагу. Але на цьому не час ще спинятися, бо збільшити кількість дітей у своїй родині – це найперший план на найближче майбутнє.

Був у житті нашого побратима й випадок, яким він не пишається, але й не приховує його, бо знайшов в собі сили переосмислити власні помилки та виправити їх.

«У мене складний характер і через це на попередньому місці служби я пішов у СЗЧ, це ще було в одній з частин на Полтавщині, де потрапив до танкістів та мені довгий час не надавали відпустки. Повернувся до дому, став займатись господарством, яке трошки було занедбане за час моєї відсутності. Але не зміг – розумів, що треба повертатись до війська. Тож, скористався можливістю змінити частину та прийшов до 5 Слобожанської бригади «Скіф», де став піхотинцем, знайшов справжніх однодумців, друзів, побратимів, які стали мені другою родиною», - розповідає Майкл.

Вже тут, як розповіли побратими Михайла, бо наш герой про це промовчав, за мужність, самовідданість та вірність Військовій присязі він був нагороджений медаллю 5 Слобожанської бригади «Скіф» НГУ.

Наприкінці розмови заговорили з Майклом про мрії. Вони у гвардійця прості та зрозумілі: спершу треба провідати всіх загиблих хлопців на кладовищах, тоді зв`язатися з усіма пораненими побратимами. А вже тоді всією дружньою родиною настане час подивитися наші Карпати.

«От треба лишень закінчити цю війну, і буде час на всі плани», - резюмує Майкл.