Позивний «Кастет»: збирався на рибаловлю, а потрапив на війну.
Сказав дружині, що намагатиметься виїхати за кордон, а сам пішов шукати працюючі військкомати - nак розпочав свій бойовий шлях військовослужбовець 5 Слобожанської бригади «Скіф» Національної гвардії України Костянтин з позивним «Кастет».
Про це повідомляє 5 Слобожанська бригада «Скіф» НГУ.
Гвардієць розповів про бої на Запорізькому напрямку, і хто чекає на нього вдома — у північному прикордонні Харківщини.
Про початок великої війни, згадує Костянтин, дізнався дорогою на риболовлю. Через його рідне селище у північному прикордонні летіли російські ракети на Харків. Костянтин з друзями повернувся додому. Щоб дружина не хвилювалась, сказав - спробує повернутись до Польщі, де до цього був на заробітках.
«Передчуття було, що зайдуть, звісно … Я, чесно, не думав. Але так і вийшло…. Я не думав, що вони (росіяни – авт.) такі тупі. Коли уходив, я взяв наплічник, зібраний вже. От, жінки сказав, що їду до Польщі, доки не закрили кордон. Я залишив всі документи їм, забрав лише військовий квиток і паспорт закордонний. Жінка, ну так, повірила - не повірила, але батько одразу все зрозумів», - пригадує перші дні війни «Кастет».
Серце боліло за рідних, говорить Костянтин, вони опинились в окупації. А він тим часом шукав працюючі військкомати, але … Так потрапив до Національної гвардії України. Перші бої, за словами гвардійця, стались на Північній Салтівці – великому житловому масиві Харкова. Згодом Костянтин з побратимами штурмували ворожі позиції на Запорізькому напрямку, в районі Роботиного. Там отримав поранення — його БТР підірвався на протитанковій міні.
«Я втратив свідомість, коли прийшов до тями - механік-водій кричав - в нього ногу майже відірвало. Я також не відчував обох ніг. Люки всі були відкриті, задимленість була в БТРі. Ну, ми вибралися. Я зайняв позицію і почав відстрілюватися. Відповзли …. Добре, що нам пощастило, що була висока трава. Ми в траву, коли залізли, ворог нас загубив», - кратко описує «Кастет» бій, під час якого отримав важке поранення.
Після лікування в шпиталі до свого штурмового підрозіду Костянтин вже не повернувся — дались наслідки поранення. Зараз гвардієць служить на Південно-Слобожанському напрямку. Радіє кожній нагоді навідати родину. І саме тут зустрів побратимів, з якими починав бойовий шлях.
«Додому, коли приїжджаєш, то ніколи. Треба допомогти жінці по господарству: то дошка десь відпала, то шиферина. Ну, і дома ж також - Слатино - туди частенько прилітає. То там поб'є, то там в мене, до речі, двічі кришу розбивала на хаті. Зробили - батько робив з сином. Я бува шуткую, а вони кажуть: «Додому їдеш?» Я відповідаю: «Ні, там змушують працювати».
Побратими поважають «Кастета» за врівноваженість, надійність та притаманний йому, навіть в найскладніших ситуаціях, гумор.
«Чого він мені запам'ятався? Тому, що він був в домашній одежі.» – так пригадує першу зустріч з Костянтином на самому початку війни його побратим на позивний «Хома» - «Йому тоді не вистачило часу (переодягтись в однострій – авт.), і він отак от нас на позицію пішов. Пішки прийшли захищати Батьківщину. На таких, як він, і тримається Україна!»
На біль в нозі та труднощі «Кастет» не жаліється - найбільше хоче, щоб ця війна закінчилась на ньому і не торкнулась сина. В рідному селищі на повернення Костянтина чекає вже і дворічна онука.
