Старший солдат на позивний Кузя - бойовий медик патрульного батальйону 5 Слобожанської бригади «Скіф», добре знає, що таке війна.
Про це розповідає 5 Слобожанська бригада «Скіф» НГУ.
Для нього вона почалася не у 2022 році. Вперше її він відчув ще у рідній Авдіївці, коли російська агресія прийшла на Донбас у 2014-му.
Тоді він був зовсім молодим хлопцем, щойно закінчив технікум і працював електриком. Попереду мало бути звичайне життя - робота, сім’я, плани на майбутнє. Але війна перекреслила все.
«У 2014 році я працював електриком. Тільки закінчив технікум. Почалися сильні обстріли, і я прийняв рішення вивезти сім’ю. Там залишилися і мій будинок, і будинок батьків. Але вибору не було - залишатися було небезпечно», - згадує військовослужбовець.
Він залишив рідне місто разом із родиною та переїхав до Харкова. Та навіть через роки не може забути, як змінювалася його батьківщина під російською окупаційною політикою.
«Про той контингент скажу так: мародери і колаборанти. Я бачив, що відбувалося на Донбасі, і добре знаю, чим закінчуються російські «визволення»«, - говорить Кузя.
Коли 24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення, він не вагався ні хвилини.
«Уже 25 лютого я отримав зброю. Спочатку був стрільцем. Треба було захищати країну, іншого варіанту для себе я не розглядав», - каже боєць.
Служба привела його на один із найгарячіших напрямків Харківщини. Під час бойових дій поблизу Балаклії він уперше відчув усю міць ворожого вогню.
«Найзапекліший бій був саме там. Нас постійно накривала артилерія, працювала авіація. Пам’ятаю, як літаки заходили на атаку практично над нашими позиціями. Тоді здавалося, що небо буквально падає на землю», - розповідає військовий.
Згодом він перевівся до патрульного батальйону, де виконував завдання з охорони стратегічно важливих об’єктів. Навіть далеко від лінії фронту небезпека залишалася постійною.
«Ми обороняли стратегічний об’єкт. Туди прилетіла ракета. Обстріли були регулярними. На жаль, були й загиблі побратими», - говорить він.
Саме в цей період Кузя опанував медичну справу та став стрільцем-санітаром. Сьогодні він - бойовий медик, людина, від якої нерідко залежить життя побратимів у перші хвилини після поранення.
Один із випадків особливо закарбувався у пам’яті.
«Під час одного з ударів ворожих безпілотників був дуже важко поранений військовослужбовець. Стан був критичний. Я надав йому допомогу, евакуювали. Вдалося врятувати людину», - розповідає Кузя.
Попри те, що для інших такі історії звучать як подвиг, сам медик ставиться до цього стримано.
«Хочу сказати, що це звичайна робота. Саме для цього ми навчаємося і несемо службу», - говорить він.
Окрім бойових завдань, патрульний батальйон забезпечує безпеку в тилу, проводить перевірки на блокпостах та допомагає виявляти диверсійні загрози.
Один із найцікавіших випадків стався під час перевірки чоловіка, який викликав підозру у військових.
«Пам’ятаю, затримали чоловіка, який передавав наші координати. Він представився французом, намагався переконати всіх, що випадково опинився тут. Але під час перевірки з’ясувалося зовсім інше. Його затримали й передали відповідним службам», - згадує військовослужбовець.
Для Кузі ця війна має особистий вимір. Він уже бачив, як російська агресія руйнує міста, родини та людські долі. Саме тому сьогодні продовжує службу, незважаючи на всі труднощі.
«Я не хочу допустити, щоб у Харкові було так, як сталося на Донбасі. Я бачив це на власні очі. І знаю, що буде, якщо ворога не зупинити», - говорить він.
У цих словах є лише досвід людини, яка втратила рідний дім, пережила війну двічі та сьогодні робить усе можливе, щоб уберегти від такої долі інших.
Саме такі люди щодня стоять на захисті країни - заради того, щоб українські міста залишалися українськими, а життя їхніх мешканців не перетворилося на хроніку війни.
