Історії Героїв Слобожанських «Скіфів»: Марія Росова, психологиня 5 Слобожанської бригади «Скіф» НГУ
Цей цикл матеріалів – сповідь наших Героїв про те, чому та кого вони пішли захищати, одягнувши гвардійський однострій та взявши до рук зброю, про власні мрії, очікування та впевненість у майбутньому.
Про це розповідає 5 Слобожанська бригада «Скіф» НГУ.
1 липня 5 Слобожанська бригада «Скіф» НГУ відзначатиме 33 річницю з Дня створення нашої військової частини. «Відзначатиме»… яке не притаманне війні слово. Втім, бійці бригади будуть саме святкувати та відзначати День своєї частини тим, що ще з більшою силою нищитимуть ворога, який прийшов на нашу землю! Воїни будуть відзначати День частини розповідями про своїх побратимів, які щоденно ризикують і, нажаль, віддають своє життя за тих, кого люблять та цінують – свої родини, своїх дітей,
Одна з героїнь цього циклу – людина з дуже добрим серцем, високими моральними принципами та величезним прагненням допомогти іншим –. психологиня 5 Слобожанської бригади «Скіф» НГУ Марія Росова.
«2022 рік став точкою неповернення для багатьох з нас. Тоді я не змогла залишитись осторонь і пішла волонтерити до шпиталю. Пам’ятаю перші зустрічі з пораненими хлопцями – зболені, мовчазні, але з живими очима. Я проводила з ними психологічні, розвантажувальні заняття. І дуже скоро побачила, як крізь біль і втому прорізуються перші посмішки, як вони починають відкриватись, жартувати, говорити. В ці миті я зрозуміла: поруч із тілом має загоюватись і душа.
Згодом я мобілізувалась і ми створили справжню команду однодумців. Їздили по підрозділах, приїжджали на ППД, проводили тренінги та зустрічі. Ми говорили з бійцями про те, що таке психологія, як важливо підтримувати один одного, що означає бути командою. В центрі наших розмов завжди було українське: традиції, культура, родина, справжня дружба. Бо те, що тримає – це не лише зброя, а й пам’ять, гідність і любов.
У 2024 році ми вийшли на чергову ротацію в зону бойових дій. Там я остаточно усвідомила: справжня сила психолога – бути поруч! В тиші та в бурі, у погляді, що підтримує, у слові, що заспокоює, у мовчанні, що не тисне. Саме там ми стали справжньою родиною – зі своїми ритуалами, жартами, опорою і довірою.
Я мрію, аби військова психологія розвивалася ще глибше – щоб допомога не завершувалась на порозі частини, а охоплювала шлях повернення додому. Щоб була якісна реабілітація після бойових дій, щоб бійці та їх родини отримували не лише підтримку, а й розуміння, що вони – не одні! Бо наш фронт – не лише на лінії зіткнення. Наш фронт – у серці кожного, хто не здався, хто тримає, хто підтримує. І ми разом – велика, сильна, незламна родина Слобожанських «Скіфів»!»
