Гвардієць Єнот розповів про такмед, поранення, вигорання та те, чому став інструктором
Сотні підрозділів ведуть одночасно ведуть рекрутингові кампанії, rожен з них обіцяє навчити рекрута, зробити з нього «термінатора 2.0».
Про це повідомляє відділення інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України.
Але наскільки ця обіцянка реалістична? Хто ці люди, які навчають особовий склад і чи дійсно вони мають актуальний бойовий досвід? Проєкт ГВАРДіЯ-ДЖЕДАЇ покликаний відповісти на ці питання. Інструктор з бойової підготовки Єнот став першим, хто погодився взяти участь у ньому. Його спеціалізація — тактична медицина.
Побачити Єнота в роботі — неабияке задоволення. У будь-якому хаосі він, ніби риба у воді. Тлом нашого спілкування став стрес-тексту з такмеду. Це досить некомфортна процедура, яку проходять рекрути на Курсі базової загальновійськової підготовки підрозділів Східного оперативно-територіального об’єднання. Вона покликана навчити людей виживати та рятувати побратимів у пеклі масованих обстрілів та контактних боїв. Сьогодні Єнот, який дивом вижив після влучання у його бліндаж 120 мм міни, віддає всього себе навчанню рекрутів.
«В армії з 2018 року. Мав невеличку перерву. Але після початку повномасштабного вторгнення прийняв рішення, яке підтримала вся родина, повернутись назад до війська і стати на захист Батьківщини. Брав участь в боях на Харківщині: Пришиб, Ізюм. Балаклія [у складі 5 Слобожанської бригади]. Потім був залучений на ротацію у Серебрянський ліс, поблизу Кремінної. Там був старшим позиції. Почався масивний мінометний обстріл. Прилетіла 120 мм міна, дим, іскри, туман. Коли трохи розсіялось, тримаю руку в руці. Таке відчуття ніби рука відірвана по саме плече. Я її повністю не відчував. Це було декілька секунд ступору. Товаришу кричу: «Мені відірвало руку!» На що він мені: «Наклади турнікет!» Цього було достатньо, щоб я знов «включився». Чисто випадково почав ворушити пальцями й думаю: «Ніфіга собі рембо! На відірваній руці ворушу пальцями!» Я потім зрозумів, що рука на місці. Товариші, які були поруч теж трохи розгубилися. Кажуть: «Що з тобою робити?» Я вже трохи прийшов до тями, і кажу: «Що ви бачите? Дивіться на мене, кажіть, які поранення? Кажуть «Шия». Кажу: «Діставайте тампонаду, тампонуйте!» Діставайте бандаж, фіксуйте, повністю розказав все, що зі мною робити, як замотати, як примотати, підказав на рахунок огляду грудної клітки. Але на тому етапі було незрозуміло, що там був пневмоторакс, були якісь ще пошкодження, більшість зайшло через плечі та лопатку, цього не помітили, кровотечі не було. На евакуації в лікарні вияснили, що пробиті обидві легені.»
Єноту надавали допомогу люди, яких він сам навчив, а вчити він вміє добре. Він не тільки лишився живий, але й обійшлося без ампутацій.
«Що таке тактична медицина? Це надання допомоги, банально, на полі бою. Коли ти отримав поранення, ти маєш знати, що зробити, щоб зберегти своє життя та свого побратима. Як показує практика, медик просто фізично не може всім відразу надати допомогу. Кожен повинен вміти накласти турнікет, зупинити масивну кровотечу, затампонувати поранення, усунути пневмоторакс, накласти ту наклейку. Лікарі сказали, що мені дуже пощастило з побратимами, і до того ж сам я хлопець невеликий, тому прийняв менше уламків. До речі, не забувайте про броню та шолом. Я тоді був без кевларового захисту шиї. Довелось обирати між захищеністю та мобільністю. До позиції йти до восьми кілометрів, з екіпіруванням, додатковим боєкомплектом, водою, їжею... А я ще собі набирав додаткову медицину. Мій рюкзак, після поранення, розійшовся по позиціях і ще врятував декілька бійців.»
Єнот вчив гвардійців тактичній медицині до і після повномасштабного вторгнення. Каже, що це кардинально різний досвід. Підготовка сильно змінилася: суть, форма, інтенсивність, матеріальна база.
«Коли я чомусь вчусь, то перше моє питання: «Хто мене вчить?» До повномасштабного вторгнення одиниці інструкторів мали інтенсивний бойовий досвід, хоча й війна тривала декілька років. Справа не лише в інтенсивності, але й у самій тактиці. Тому більшість розповідали «як пише книжка». Часто це було правильно, але наскільки актуально? Зараз інструктори все розповідають з власного досвіду. Те що самі пережили, те що самі відчули. І насправді це має більший ефект. Розповідати по книжці — це одне, а розповідати свою історію, як ти до цього дійшов, як це все працює, це зовсім інше. Особливо це стосується випадків, коли вчиш тих людей, які щойно потрапили до армії. До того ж раніше пріоритет робився на інші дисципліни. Зараз сама підготовка змінилася дуже сильно. Більше уваги звертаємо на практичне відпрацювання навичок. Вчимо людей, щоб вони працювали самостійно. Щоб відчули, як це затягнути той же турнікет, як затампонувати. Зараз кожен з нас розуміє, що потім, можливо, не буде часу «підтягнути знання». Потрібно навчити цього тут і зараз. Інакше людей не вберегти». Тим більш, що найчастіше на цей час - осколкові поранення. Що означає - у ворога досить велика кількість мінометів, снарядів, мін. Вони здатні просто безперервно вести обстріли, які тривають днями, тижнями, без упину, внаслідок цього виникають важкі уламкові поранення, йдуть поранення кінцівок, бо вони у нас ніяк не захищені. Тому саме на заняттях з медицини я наголошую.»
Провести стрес-тест для декількох груп, коли на вулиці + 35 — задачка із зірочкою. Плюс це постійні ротації людей. У таких умовах досить складно отримати «фідбек» — та це є найціннішим у роботі інструктора.
«Буває таке трішки вигоряння. Тригерить напевно тоді, коли люди, які ніде не були, нічого не бачили, не хочуть працювати. Думають, що вони особливі, що їх це все мине: що вони не будуть поранені, що вони - головний герой цього фільму, і завжди будуть цілі, в безпеці, все буде класно! Та насправді так не буде. Війна все розставляє на свої місця. Нещодавно був в магазині. Ззаду покликали, повертаюсь — бачу знайоме обличчя, до мене просто підходять і кажуть: «Дякую, я зараз на реабілітації після поранення, нещодавно повернувся з бойових, те що Ви нам розповідали, я це використав і врятував себе і життя побратиму». Тоді прийшло розуміння. Насправді до кожного можна знайти ключик. Навчаючи когось, я чужими руками рятую життя. Отже, знаю сам - навчу тебе.»
Єнот належить до кращих представників сержантського корпусу, який породила ця війна. Вирізняється лідерськими якостями та здатністю пояснити складне простими словами. Люди тягнуться до нього, і це дійсно працює.
