Блокпост 3-А. Спомини учасників боїв за Слов’янськ

14 квітня 2014 року розпочалась Антитерористична операція на сході України.

Важливий транспортний вузол - Слов’янськ, на цей момент, щонайменше як два дні перебував під контролем російських сил «гібридного» вторгнення. Вогнище агресії Російської Федерації швидко поширювало метастази на інші території. Першими на локалізацію цієї загрози вирушили десантники та гвардійці.

Однією з форм протидії агресору стали блокпости. Про історію одного з них – 3 А – ми розкажемо сьогодні.

Блокпост 3-А був створений для контролю перехрестя доріг на Ізюм, Бахмут, Слов’янськ та Лиман [у 2014 році – Красний Лиман – примітка].

«В 14-му році я проходив службу у складі 16-го полку з охорони громадського порядку Внутрішніх військ. Підрозділ залучався до охорони блокпостів № 3, 3-А, 3-Б. Здебільшого це були строковці. Контрактників було небагато. Блокпост 3-А розташовувався на перетині двох доріг у напрямку Слов’янська. Задача, яку виконували – здійснювати режим пропуску осіб, які перетинали межі контрольованої та неконтрольованої території України, а також надання допомоги Збройним силам, які також приймали з нами участь у несенні служби на даному блокпості. Поряд з нами тут стояли добровольці та 95-а аеромобільна бригада (тепер 95-а окрема десантно- штурмова бригада)», – пригадує військовослужбовець НГУ Юрій

Наразі на місці блокпоста 3-А вже немає явних ознак фортифікаційних споруд. Принаймні, з вікна автомобіля їх не видно. Але варто спішитись, і тоді стає зрозуміло, що тут колись стояли військові. Поряд стоїть пам’ятний знак, який присвячений загиблому 01 липня 2014 року десантнику Ярославу Давидову. По обидва боки дороги видно посунуті в очерет залишки бетонних плит. З-під каміння виглядає шматок зеленої плівки від штатного сухого пайка, видніються рештки наповнених ґрунтом старих мішків. Нам вдалося знайти, навіть, бліндаж, який досить добре зберігся, і навіть, сьогодні, цілком ймовірно міг би виконувати своє захисне призначення, звісно лише після того, як його оглянуть військові інженери. Хоча з боку дороги він здається просто покинутою плитою, яких тут чимало.

«Тут поряд була фортифікаційна споруда, яка рятувала життя наших бійців від мінометного вогню. Її будівництвом керував командир нашого полку. Я тут виконував роль одночасно заступника з тилу та технічної частини. Ось у цьому гаю були приміщення для приймання їжі. Тут же їжу готували на багатті на казані. Нас часто обстрілювали з міномета. І тоді доводилось міняти ці казани, бо вони перетворювались на решето і суп виливався», – розповідає пан Юрій. Він додав, що ці позиції військовослужбовці його підрозділу зайняли у травні 2014 року.

Для евакуації поранених, підвезення особового складу та харчів використовувалась броньована бойова медична машина. Вогневу міць блокпоста підсилювали чотири БТР-4Е. На той момент їхні екіпажі пройшли курс навчання на заводі-виробнику. Нам вдалося також поспілкуватися з командиром одного з тих бронетранспортерів

«Був тут з початку травня по п’яте червня. А у червні, п’ятого, ми пішли у наступ на Красний Лиман. Там отримав поранення. У БТР прилетіла граната і куля в бронежилет, ззаду. На даному блокпості був командиром екіпажу БТР-4Е. Задача була утримати блокпості і зберегти життя військовослужбовців», - ділиться військовослужбовець НГУ Віталій. Він на той момент був заступником командира стрілецької роти військової частини 3005, встиг відслужити три роки після Академії. – Коли перші дні ми зайшли на цю ділянку, і нам дали команду закріпитися, перші дві ночі, ми, фактично, були оточені. У нас ще було мало тоді бойового досвіду. Щоправда, спершу це були сутички, де використовувалася лише стрілецька зброя. Їхня техніка не могла пройти по висотах, ярах та болоту. За декілька днів ми вже облаштували позиції, і вони не змогли взяти нас у коло.

За його словами гвардійські БТР–4Е продемонстрували тоді значну технічну перевагу над іншими бронетранспортерами радянського зразка, і це дало змогу утримати позиції.

«Ми вели вогонь по їхнім блокпостам, але це ми могли лише відбиватися. По нам часто вели артилерійський вогонь. Часто били з Семенівки – там концентрувалися основні сили противника. Але це населений пункт, тому нам було заборонено туди відкривати вогонь. А також діставали нас зі стрілецької зброї та мінометів з цих курганів, що ви бачите. Десантники ходили туди винищувати їхні секрети. Бойовики намагалися обійти нас з лівого та правого флангу. Нерідко дистанція стрільби скорочувалася до 50-100 метрів. Наші строковці у такі моменти не мали змоги, навіть, підняти голови», - пояснює пан Віталій.

Військовослужбовці, які утримували блокпост 3-А, розповіли, що далеко не всі місцеві мешканці ставились до них вороже. Насправді, це – міф російської пропаганди. Люди допомагали тоді водою, харчами. Був навіть водій крана, який допоміг якомога швидше встановити бетонні блоки, які потім спасли не одне життя.

Блокпост 3-А проіснував довгий час вже після звільнення Слов’янська. На ньому проводились фільтраційні заходи. Поступово він втратив свою актуальність і його було демонтовано. На цій місцевості поступово почала розбудовуватись цивільна інфраструктура.