«Завдяки таким, як він, ми вистояли»: історія Героя України Євгена Білаша

Коли у 2014 році розпочалася російсько-українська війна, Євгенові Білашу було 22. Він уже мав досвід строкової служби, і без вагань долучився до війська.

Про це повідомляє відділення інформації та комунікації Східного Харківського ТУ НГУ.

Спочатку воював у добровольчих підрозділах, а згодом вступив до лав 92-ї окремої механізованої бригади, в складі якої брав участь у боях на Донеччині.

Мати Євгена Галина Василівна розповідає: син завжди займався спортом, любив військову справу і розбирався у зброї.

«У 2014 році прийшов і сказав, що йде до війська. Мені, як мамі, звісно не хотілося цього, але він сказав: «Я не можу по-іншому». Мені залишалося тільки підтримувати його. Про задачі, які виконував, Женя не розповідав. Єдине – коли йшли на завдання, то писав повідомлення, який час не буде на зв’язку. Як повернувся – відписав, що все добре, і тоді я видихала», – згадує Галина Василівна.

У 2018 році Євген зробив пропозицію коханій дівчині Марії. У 2019-му звільнився з військової служби, одружився і став працювати за спеціальністю електрика. Не дивлячись на щасливе цивільне життя, передбачав, що буде повномасштабне вторгнення рф, готував до цього близьких і продовжував вдосконалювати власні військові навички.

«До того, як Женя зробив мені пропозицію, ми не бачилися рік. Він постійно був у районі виконання завдань, казав: “Я не можу поїхати, я – сержант, головний на позиції, не можу залишити хлопців”. Був занадто відповідальний, – згадує дружина Марія. – Після звільнення зі служби Женя завжди казав, що буде повномасштабна війна і до неї треба готуватися. Постійно їздив на стрільби, вивчав літературу і навчав мене. Про війну багато не розповідав. Яскравий спогад – якось ми пішли в похід, і йому подзвонив побратим. Тоді Женя розповідав йому телефоном як навести АГС. Знаю, що цьому свого часу він навчився сам».

23 лютого 2022 року Євген повідомив дружині, що ранком наступного дня має прибути до військкомату. Тоді ж сказав Марії, щоб у разі повномасштабної російської агресії виїхала за кордон і вивезла маму.

«Женя казав: “Якби ти знала, наскільки боляче, що я піду і кину вас самих». Я відповідала: «Знаю, але й також знаю, що ти не зможеш інакше», – говорить Марія.

24 лютого родина Білашів прокинулася в Харкові від вибухів. Зібрали речі Євгена, пішки дійшли до військкомату. І тоді він знову став Джексоном (позивний Євгена). Перші дні захищав Харків як доброволець – в цивільному одязі та з кулеметом, а після долучився до 3-ї бригади оперативного призначення НГУ. У складі бригади молодший сержант Євген Білаш брав участь у боях за Харківщину, Луганщину та Донеччину.

Мати Євгена згадує: після початку повномасштабного вторгнення вперше побачила сина у червні – він приїхав додому на три дні. З Марією, яка на той час перебувала за кордоном, виконавши обіцянку чоловікові, був на зв'язку онлайн.

«Уже після загибелі побратими зі «Спартану» прислали фото, як Женя розмовляв зі мною, знаходячись у якомусь підвалі. Я пам’ятаю той день. Це був вересень 2022 року, звільнення Харківської області. Я чула канонади, а він казав, що мені здалося і просив надіслати фото гарного, що я бачила останнім часом за кордоном», – розказує Марія.

Після участі у харківській наступальній операції Євген із побратимами відправилися виконувати завдання в Луганській області. Це був листопад 2022 року. Під час чергового ворожого обстрілу позицій Сил оборони Джексон з РПГ влучив у підвал будинку, з якого ворог виносив боєкомплект, відтак знищив склад БК та до взводу живої сили противника. А після – керував боєм навіть після того, як отримав осколкове поранення. Наклав турнікет і продовжив відбивати штурм росіян. Погодився на евакуацію тільки після відступу ворожої армії.

Першою про поранення здогадалася дружина, визначивши по фото, що Євген знаходиться в лікарні. Тоді ж змусила повідомити про поранення матері.

«Женя прислав повідомлення: «Ма, мене трохи поцарапало, я в Чугуєві в лікарні». На наступний день я приїхала до нього, мала змогу побачитися», – згадує Галина Василівна.

Після нетривалого лікування Джексон повернувся в стрій. Разом зі своїм підрозділом брав участь у важливих боях, відбитті штурмів, а ще, згадують побратими, врятував не одне життя.

Коли бригада «Спартан» стала на оборону Донеччини, Євген виконував бойові завдання в Соледарі. Одним із основних було не допустити прорив противника в напрямку Бахмута, а також утримати ділянку дороги на Слов’янськ. 12 січня 2023 року на позиції поблизу Соледару один із побратимів Євгена отримав уламкові поранення внаслідок танкового обстрілу. Тоді Джексон разом із командиром взводу евакуювали пораненого побратима, проте потрапили під щільний ворожий обстріл. Взводний також отримав поранення. Євген організував вогневе прикриття і продовжив евакуацію вже двох побратимів. А після того, як побратими були у безпеці, повернувся на позицію і продовжив бій.

Джексон рятував життя побратимів не раз. Наприкінці січня 2023 року на одній з позицій поблизу Соледару зав‘язався бій, гвардійці змогли відбитися завдяки злагодженій роботі групи, але потрапили в оточення. Вночі до них вийшов Євген та вивів дев’ятьох побратимів, один із яких був важко поранений, на безпечну позицію.

У лютому Джексон відправився в Бахмут. Там також особисто нищив окупантів відбивав штурми, надавав допомогу побратимам. Про те, що Євген уже в Бахмуті, родина здогадувалася, але не знала певно.

9 лютого 2023 року надійшла інформація, що в одному з будинків ворог  облаштував нову позицію. Тоді Євген з трьома побратимами пішли на розвідку. Щоб не викрити свою групу, противника знищували за допомогою холодної зброї. Зібрали потрібні дані і почали відхід. Проте ворог їх все ж викрив. Підлеглим Джексон дав команду відступати, а сам залишився на прикритті. Той бій для Євгена Білаша став останнім – воїн загинув від вибухової травми внаслідок розриву ворожої гранати.

Отримані групою Джексона дані допомогли артилерії знищити склад боєприпасів та до взводу живої сили противника.

На прощання з Джексоном приїхало багато побратимів.

«Військових була ціла колона. На вінках був не один напис “Дякую за життя”. І зараз на кладовищі постійно квіти, і на стрічках часто є ці слова, – каже Марія. – Хлопці вже на поминках розповідали, кого він врятував, кого діставав з-під завалів, як виводив людей з Соледару. Для мене це не було подивом. Женя був скромний, завжди зменшував свої досягнення, казав: «Я нічого такого не зробив, просто виконав свою роботу».

28 серпня 2023 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові Євгенові Білашу посмертно присвоєно звання Героя України. Орден «Золота Зірка» з рук Президента в Києві отримували мати і дружина Героя.

«Після загибелі Жені я зрозуміла, що він був реалістом, готував мене до цього, розповідав що я маю зробити. Мені від того менше не болить, але я на автоматі виконувала все, що мала, – зауважує Марія. –  Він навіть влітку, коли на передовій був критичний момент, писав мені повідомлення, серед яких «Ніколи не зупиняйся, завжди йди вперед». А ще «Живи, я хочу, щоб ти була щаслива». Це тепер моє кредо в будь-який важкий момент. Я ж йому обіцяла. Я пишаюся своїм чоловіком, завдяки таким, як він, ми вистояли».