Позивний Хантер: не шкодую, що пішов на захист України

Зброя у руках менеджера з продажу будівельних матеріалів так само нищить ворога, як і зброя у руках кадрового військового, - адже у кожного з нас є що захищати, переконаний гвардієць 5 Слобожанської бригади «Скіф» на позивний Хантер.

Про це розповідає 5 Слобожанська бригад «Скіф» НГУ.

«В мене жінка – моя опора, син дає більше сил в собі не сумніватися. Пішов з метою, щоб ворог не досяг мого дому», - розповів наш побратим в ексклюзивному коментарі кореспондентам телерадіостудії МО України «Бриз».

Головне в його житті – родина, тож коли ворог став загрожувати його домівці, він зробив те, що має зробити чоловік і батько – став на їхній захист. А досвід,  на той час в успішного менеджера з продажів,  вже був.

«В 17 році я пішов на строкову службу, в Нацгвардію маріупольську, там на блок-постах стояли, і окопи копали, теж були прильоти, і частину двічі хотіли брати штурмом, ну ми завжди залишалися на місці», - пригадує той час Хантер.

Як і хотів, з початком широкомасштабної війни Хантер потрапив саме до рідної Національної гвардії України.

«Я вже цілком і повністю був готовий, я вже знав, куди я йду, що мені робити, і як мені себе поводити, як мені з людьми спілкуваться, як їх підбадьорювати», - наголошує Слобожанський гвардієць.

Оборона населених пунктів Харківщини – саме таке завдання було у перші півроку служби. Далі навчання – і практичне вивчення географії сходу України.

«Поїхали на Донецький напрямок – Кремінський ліс. В Кремінському лісі мало приємного було. Доводилося навіть зі своєї окопної лінії, на якій ми тримали оборону, лишати і ходити до хлопців на поміч», - розповідає Хантер.

Проте, у порівнянні з обороною Кліщіївки взимку, робота на попередніх позиціях – просто квіточки. Але спочатку до нової позиції треба було дістатися. І вони йшли близько 12 км.

«Сказали, що треба вийти на зміну – 4-5 днів  - 5 днів максимум, там все добре, там недалеко йти. Як з’ясувалось, щось не договорили. Ми йшли під час дощу, по коліна в багнюці. Ноги померзли ще не доходя до тієї точки, до якої нам треба було добратися. Поки йшли  - нас накрили двічі градами, повезло нам, що після першого ж прильоту ми почули, попадали де, хто що знайшов. Поки дійшли, нас уже зрисували дрони. Ми пришвидшили темп, і дійшли вже без ВОГів», - розповідає гвардіїць.

Хантер з побратимами змінив хлопців і став тримати оборону.

«З першого ж дня на нас пішов ворог. Першу дрг-групу ми швидко відпрацювали, плюс нам іще трошки допомогли артою. Ми навіть не очікували, що після 1-ої дрг-групи , вони можуть поперти на нас через 3-4 години. Бій тривав десь  годину-півтори. Ми цю дрг-групу також поклали», - зазначає Хантер.

У цьому бою Слобожанський гвардієць взяв свого першого полоненого.

«Забрали БК, ось трофей у нього забрав, магазин їхній», - Хантер показує військовим журналістам свій автомат.

Тримати оборону ставало все важче, - вдарили морози і ворог.

«На позиціях почалися сильні-сильні обстріли, не було змоги підвезти їжу, воду, не знаю, доводилось збирати воду з калюж. Якщо мороз вдарив, то сніг збирав у бутилки, доки в один прекрасний момент не прилетіла 120-та міна - побила осколками всю воду, яку я збирав», - розповідає Хантер.

Кілька днів йому довелося бути без води та й їжі було обмаль. Хлопців почала долати втома.

«Я перші 4 суток взагалі не спав. Від того, що сили вже покинули, я в окопі отак от сів на корточки,  отак от з автоматом і заснув, мене просто вже виключило. Поспав я десь години три-чотири, і проснувся від того, що я змерз», - пригадує Хантер.

А потім прилетів ВОГ. Хантеру дуже сильно опекло обличчя, руки та ноги. Проте, це не завадило йому взяти ще одного полоненого.

«Дуже сильно ризикував, тому що 70 метрів справа був ворог, і десь 100-150 по прямій – також», - розповідає Хантер.

У той момент його побратим з ЗСУ пішов перевіряти сусідню позицію, - і це коштувало йому життя. На цій позиції їх було троє, а тепер Хантер фактично лишився один, адже ще один побратим дістав сильне обмороження.

«До найближчої позиції було десь метрів 200. Це зліва, справа – ще більше. Оцей участок з одним автоматом перекривать?! Кожен вечір вороги вилазили десь плюс-мінус 10-11 ночі та пробували прострілювати», - розповідає Слобожанський гвардієць.

Так тривало нескінченно довгих 12 днів.

«Я новий рік там зустрічав, це таке пекло було… Ми знаходились на самому остріщі. Я думав, що до 1-ого числа вже не дотягну, тому що нас почали крити з усіх сторін, повністю з усіх сторін. Вони як феєрверки, чи як там, вони запускали «подарункові» нам. От прийшов хлопець, я не пам’ятаю, 2-3 числа, десь так, каже: «Хто такий Хантер?» Відповідаю: «Я Хантер». А він мені: «Я твоя зміна». До того моменту, доки я не дійшов до труби, я ще не вірив, що мене вже поміняли. З труби, коли ми вже виходили, я ледь-ледь йшов. В мене було обмороження 2, середнього ступеня плюс опіки та контузія», - ділиться спогадами Хантер.

До найближчої точки евакуації було близько 8 км. Після лікування Хантер одразу повернувся у стрій, вже  на оборону Харківщини. Проте будь-якої миті готовий знову повернутися на схід.

«Ми вже на собі це відчули і ми розуміємо, як там тяжко, там треба міняти людей. Зимою 12 діб – це тяжко, а є хлопці, які ще більше сиділи», - зізнається Слобожанський гвардієць.

Зручного часу для захисту своєї землі не буває, переконаний Хантер, тож попри пережите, щиро не розуміє тих, хто не бажає долучитися до Сил Оборони.

«Я не знаю, чого вони чекають. На даний момент я не шкодую, то що я пішов на захист України. В першу чергу, я ще раз кажу, я пішов не на захист держави, а на захист рідного дому, на захист рідних. Всі ж бачать, яка ситуація в країні, всі бачать скільки вже загинуло дітей, скільки мирних людей загинуло, просто сидиш в своїй оселі дома, п’єш чай, і тут тобі від росіян прильот. Якби ще раз відмотати час назад, почалась повномасштабка, я б знову пішов би!», - підкреслює наприкінці інтерв’ю боєц 5 Слобожанської бригади «Скіф» на позивний Хантер».