«Нерв армії». Сьогодні зв’язківці відзначають професійне свято!
Сьогодні, у День військ зв’язку, ми розповімо про те, як звичайний строковець, перетворився на висококласного фахівця та досвідченого бойового офіцера.
Бажання стати зв’язківцем виникло спонтанно, коли Юрій Солтисюк прийшов на строкову службу у далекому 2004 році до військової частини 3001 (Київ). Подолав всі етапи навчання, яке тривало півроку у Золочеві, склав тести та пройшов відбір. Під час навчання довелося несолодко, але завдяки власній наполегливості Юрій отримав омріяну спеціальність і досить швидко зарекомендував себе фахівцем. У військовій частині 3047 (Житомир) він сформувався як зв’язківець: піднявся від строковця до начальника зв’язку частини. Пізніше отримав вищу військову освіту.
Війна для капітана Юрія Солтисюка розпочалася рано – 6 квітня 2014 року. Тоді його було відряджено до Донецька, де він брав участь у охороні обласної прокуратури. Тоді сепаратисти та російські найманці штурмували адміністративні будівлі ледь не щотижня на камери кремлівських пропагандистських каналів. У травні вони набрались сил і вже повністю захопили владу у шахтарській столиці. Причому їм вистачало ресурсів активно ділити владу і воювати ще й між собою.
«Крайнє захоплення сталося першого травня. Ми з ночі повернулися з військової частини 3004, де жили. Десятого травня повернулися в ППД, шансів не мали жодних. А вже у серпні зайшли у Мирну Долину вже у складі військового резерву житомирської частини 3047. За тиждень нас перекинули за 60 кілометрів від Луганська до Гірського. Це поблизу з Попасною, Первомайськом. З тих пір там і досі існує блокпост. Там ми пробули до середини вересня і звідти нас спрямували до Слов’янська. Ми там ще декілька разів залучались на зачистки лісової місцевості на півночі Донеччини. Тоді ніхто не дивився на твоє звання чи спеціальність, залучали як звичайного бійця», – розповідає офіцер (з електротехнічного контролю) відділу зв’язку штабу Східного територіального управління капітан Юрій Солтисюк
Згадуючи перші місяці неоголошеної війни, він з болем у голосі згадує в яких умовах доводилося працювати фахівцям зв’язку:
«У нас були слабенькі аналогові радіостанції, де батарея більш як півгодини тримати не могла, а заряджалася день щонайменше. Лише у 2014 році нам почали поступати перші «Мотороли» - організація зв’язку стала на порядок вище. Акумулятори тримали більш як дванадцять годин. Нічого не «хрипіло». Там було багато корисних опцій. І передача координат, можливість надіслати шифроване повідомлення. Ми на практиці побачили, скільки перспектив у цього напрямку. Але він не розвивається сам по собі. Він потребує значних капіталовкладень, технології стають все коштовнішими. Зв’язок потребує спеціалістів, які готові навчатися і вдосконалювати свої знання та вміння постійного. З’являються нові виклики, адже ми маємо вистояти проти засобів радіоелектронної боротьби противника», – пояснює капітан Солтисюк.
Коли служив у Слов’янському полку, то наполегливо створював мережу зв’язку в районі проведення Антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил на десятках взводних опорних пунктів та інших об’єктах ЗСУ другої та третьої лінії оборони, які брала під охорону Національна гвардія. Синхронізував зв’язок з іншими відомствами задіяними у загаданих операціях.
«Ми організовували зв’язок з початку на тих взводних опорних пунктах, які брались під охорону Слов’янським полком. Зарані виїжджала група. Ми вираховували на місці координати, визначали висоти, розбиралися, які види антен і типи радіостанцій потрібно у такому випадку поставити, чи це будуть портативні станції чи більш потужне обладнання. Були дуже проблемні об’єкти, розташовані на низьких висотах, де рельєф дуже погано впливав на зв’язок. Виходили із ситуації з допомогою радіошлюзів та ретрансляторів», – пояснив капітан Юрій Солтисюк
Пан Юрій цілком справедливо зауважує: без добре налагодженого якісного зв’язку взаємодія між підрозділами швидко зводиться нанівець. Вони стають «сліпі» і «глухі» як новонароджені кошенята. Негативні наслідки та трагічні випадки через подібні ситуації учасники бойових дій 2014-го року можуть згадувати десятками, коли не сотнями. Капітан Солтисюк закликає вкрай дбайливо ставитись до питання зв’язку – справжнього нерва військ! На його, думку це має бути базовою компетенцією кожного військовослужбовця і військ в цілому.
