Бійці підрозділу розвідувально-ударних безпілотних авіаційних комплексів «СТРІКС» постійно тренуються не тільки оітати та пошуків, але й чітко діяти в справжньому бою.
Днями вони проходили тренування на протидію ворожим дронам в умовах окопу на полі бою, під атаками безпілотників.
Сценарії були простими, але доволі жорсткими. Хлопці на виході керують своїми безпілотниками з окопу. Поки вони проводять розвідку, їх помічає ворожий дрон-роозвідник і зависає а небі. Невдовзі туди прилітають дрони со скидами і починають бомбити.
Прикордонники мають відбиватися від ворожої атаки, надати допомогу своїм пораненим, викликати машину евакуації і вийти з бою з мінімальними втратами.
Поранені залиті кров’ю – штучною, але вона має бути, щоб люди відчували, що ситуація практично бойова. Голос інструктора, який рахує час і, вказує на помилки, нагадує, що це все ж таки навчання. І він же додає напруги, особливо коли щось виходить не так.
Інструктор питає, як треба нести пораненого, і бійці миттю відповідають – якщо по рівному, то ногами вперед, а якщо нагору, то головою.
Пораненим вже наклали турнікети, їх перев’язали, обернули у термоковдри, і викликають евак. Але по рації кажуть, що дорога під обстрілом, машина буде пізніше. Отже хлопці чекають на місці евакуації, а ворожі дрони нікуди не ділися. Група помічена, і вони кружляють поруч, намагаючись скинути ще гранати. Якщо їх не збити – будуть поранені або загиблі. Отже сценарій продовжується.
Після сценарію – брифінг, де всі оцінюють свої дії, їхню правильність, ефективність і своєчасність. Це має бути наукою на майбутні тренування і, головне, для реального бою.
«У мене були поранені дві ампутації кісті, пневмоторакс через проникаючі поранені грудної клітини і відкрита черепно-мозкова травма.» - розповідає «Овен», який цього різу був пораненим. – «В таких ситуаціях може все швидко закінчитися. Тому двояке усвідомлення, відчуття. Ну нічого, ми з кожним разом будемо скіли прокачувати і з кожним разом будем все сильніше.»
Влад за освітою медик, навчався у бахмутському коледжі, служить вже 8 місяців.
«Я вам скажу так, складно в тому плані, що це напружений процес, стресова ситуація. І не одразу розумієш, що в першу чергу треба робити.» - розаовідає він.
І оцінює тренування: «В першу чергу я вважаю, ці навчання направлені взагалі на те, щоб навчитися в першу чергу думати головою, швидко оцінити ситуацію, поглядати пораненого.»
За його оцінкою поранених вдалося врятувати.
Дещо інакше ситуацію рцінює командир групи «Фізрук». Він відповідав за всю позицію коригував рух бійців, зв’язок по рації з командирами та залишеними солдатами. Він вважає, що працювати треба було більше. Каже, що неправильно рухалися, скупчувалися довго доставляли поранених до місця евакуації.
Та все ж «Фізрук» налаштований оптимістично. На наступних навчання люди будуть працювати краще – впевнений він. Тим більше, що для його групи це перше таке велике тренування.
«Сьогодні ми відпрацьовували сценарні справи. Це був зріз знань. Ми вивчаємо повноцінно протокол за рівням CLS (Combat Life Saver — боєць-рятувальник), то середній рівень, до бойового медика. Це зріз знань після перших трьох квіток протоколу MARCH. Перевіряємо, хто що вивчив, кому треба підтягнутися, хто готовий йти далі. Це такий проміжний етап.» - розповідає інструктор «Малий»
Але це тільки початкові етапи. Якщо евак швидко не приїде, боєць залишиться зі своїм пораненим побратимом на добу або на тиждень. І треба буде кожен день рятувати його життя. Тому для підрозділу «СТРІКС» введений вищий рівень підготовки.
Окрім того, як зупиняти масивну кровотечу, різними засобами вони мають перевіряти прохідність дихальних шляхів різними засобами. Вони мають вміти вентилювати маскою і мішком амбу. Вони не можуть самостійно приймати це рішення, але вони можуть застосувати бойовому медику або за допомогою телеиедицини з’ясувати, що треба вентилювати. Але і це не все.
Вони мають діагностувати плевматоракс, напружений пневмоторакс. Вони мають слідкувати за покращенням або погіршенням стану трьохсотого, фіксувати це і, відповідно, приймати рішення про голкову декомпресію, робити її чинно. Вони мають вміти діагностувати геморагічний шок в польових умовах. Вони мають вміти знімати турнікети, які не потрібні, переміщувати турнікети та конвертувати, тобто міняти турнікет на тампонаду. За певних показів, протипоказів вони це все знають, вивчають, і, відповідно, приймають рішення про це. Вони мають вміти працювати з травмами голови, вони мають вміти зігрівати пораненого, Вони мають вміти знеболювати пілпаком, вони мають вміти піклуватись, чистити поранення, бо, евак одразу не приїде. Відповідно, треба вміти промивати це все раз на добу. Вони мають вміти щось робити з переломами, що тазу, що кінцівок.
Це те, що вони вчаться робити, і багатьма способами і засобами. В кінці навчання їх чекають тести письмові, і тести на полігоні у вигляді таких же самих сценаріїв, більш складніших та сертифікація.
«Хлопці молодці, ми тут, щоб навчатись, відповідно, є якісь помилки. І добре, що вони є тут, а не в бойових умовах. Вони важкі, для них вони нові, відповідно, хлопці відпрацювали дуже добре.» - каже Малий.
