Абсолютно будь-які заходи, спрямовані на соціальне дистанціювання, звичайно, будуть знижувати захворюваність у нашій країні. Але запроваджені обмеження не рівноцінні вважає відомий педіатр Євген Комаровський, пише nv.ua.
Розглянемо приклад — закрили господарчі магазини, але вам треба туди піти. Ви не зможете цього зробити ні в суботу, ні в неділю, подітися ніде — підете туди в понеділок. Тобто кількість людей, які зберуться в цьому магазині в понеділок, буде набагато більшою, а соціальна дистанція — меншою. Закрити магазин на вихідні — дивне рішення.
Інший приклад — закрили ресторани. Залишили без засобів до існування людей, які в цьому ресторані працюють. Власники ресторанів витратили купу грошей на продукти, які пропадуть. Напевно ж є серйозні дослідження, що показують, наскільки все це ефективно. Напевно, залишити цих людей без доходу набагато ефективніше, ніж забезпечити в ресторані нормальну вентиляцію, збільшити відстань між столиками тощо.
Карантин вихідного дня — ще один чудовий спосіб показати, як ми файно вміємо воювати один із одним. Частина населення, яка має функції «перевіряльників», носиться, вистежує, хто там відкрився.
Близькі люди мені розповідали, як вони ходили займатися до фітнес-клубу — після дзвінка тренеру, який відкриває їм двері і просить поводитися в залі тихо, не грюкати штангами, усі вікна зачинені. З ресторанами та ж ситуація — пускають за дзвінком, тільки своїх.
Ми вчимося, як виживати в країні, де держава постійно на вас полює. Зараз ситуація унікальна, тому що до людей, які давно вчаться, як воювати з державою, не виконувати її рішення, приєдналися мери міст. Вони теж зацікавлені, щоб у них усі працювали, тому що з цієї роботи вони теж мають свою копійку. Придумують різні технології. Наприклад, три п’ятниці, або оголошують суботу та неділю робочими днями.
Карантин вихідного дня — унікальний спосіб дискредитувати саме поняття держави. Що мене в цьому всьому бентежить найбільше? Спірні питання навколо карантину вихідного дня повинні бути роз’яснені населенню, але не міністром охорони здоров’я, не прем'єр-міністром чи президентом, і навіть не видатним міністром внутрішніх справ. Ці рішення мають бути роз’яснені з точки зору епідеміології. Ця наука повинна знати, скільки ми отримаємо врятованих життів, вільних місць, заощадимо кисню, грошей на те, що оголосимо карантин вихідного дня. Для цього в країні існують учені.
Як це вирішувати? Беремо кілька цивілізованих країн для прикладу.
Франція — 11 березня за указом президента створено комітет із 11 експертів, авторитетних людей у всій країні. Є там і фахівці з соціальних мереж під час епідемії, вірусологи, і люди, які моделюють швидкість передачі вірусу тощо.
Великобританія — створено спеціальну раду. Туди входять представники всіх, хоч скільки-небудь авторитетних медустанов. Там можна знайти й Ніла Ферґюсона, який потім публічно вибачався, що недооцінив заходи із соціального дистанціювання.
США — коли треба поговорити з населенням про коронавірус, то найбільш експертну думку озвучує Ентоні Фаучі, який від 1984 року керує національним інститутом алергічних та інфекційних захворювань.
У Німеччині — найпопулярніший інформатор про коронавірус у світі — професор Крістіан Дростен, керівник відділення вірусології берлінської клініки Шаріте. Він багато років займався коронавірусами плюс уміє спілкуватися з людьми. Його дуже цінує уряд Німеччини, та й усі прості німці.
Швеція — коли ми обговорюємо шведську модель охорони здоров’я при коронавірусі, то це не прем'єр-міністр країни її придумав, а головний епідеміолог Андерс Тегнелл.
Державні чиновники нічого не вигадують, а слухають розумних людей, і тоді позицію держави підкріплюєть позиція вчених, які пояснюють.
Хочеться дізнатися, чому в нас медичні ідеї постійно озвучує політичне керівництво країни й лише іноді — головний санітарний лікар. Прем'єр-міністр країни — не вчений-медик. Президент країни — точно не вчений. А чи є в нас узагалі ці вчені-медики?
Ви, напевно, цього не знаєте. Вдумайтеся, і найближчі зо три ночі будете не спати і пишатися. Так ось, у нашій рідній Україні успішно функціонують 12 медуніверситетів, дві медакадемії, національний медичний університет, три академії післядипломної освіти. Крім того, навчання іноземців в Україні успішно проводять у 64-х медичних коледжах. А ще є 47 медучилищ та два інститути медсестер.
Якщо навіть не розглядати НДІ, то у нас в інститутах, які займаються освітою, працює 11 177 викладачів, із яких 1816 (приголомшлива цифра) — доктори медичних наук, 7096 — кандидати медичних наук.
А тепер вдумайтеся, що в нас у країні є. Інститут стратегічних досліджень МОЗ, Український центр інформаційних технологій, Український науково-дослідний протичумний інститут імені Мечникова, львівський Науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни, Інститут епідеміології та інфекційних захворювань імені Громашевського, Інститут мікробіології і вірусології імені академіка Заболотного, Інститут мікробіології та імунології імені Мечникова. Друзі, достатньо?
А що, у березні не можна було з академіків і професорів створити ту саму консультативну групу? І ось саме представники цієї групи зараз повинні нам усім розповідати, для чого нам потрібен карантин вихідного дня. І розповідати вони повинні так, щоб ми поважали нашу державу, яка не шкодує грошей і має ось таку кількість учених, інститутів, які з ранку до ночі гарують на благо народу, і розповідають нам і про епідеміологію, і про гігієну, і про дезінфекційні засоби, і про вітамін Д, і про прийдешню вакцинацію, і про все інше.