Президент на дроті
2019 рік завершився першим з моменту нападу Росії на Україну обміном новорічними привітаннями між главами держав.
Ініціатором цього обміну - як і ініціатором всіх телефонних розмов з Володимиром Путіним - був новий український президент Володимир Зеленський.
Формально рішення привітати зі святом людину, яка ініціювала окупацію частини території і не приховує своїх претензій на все, що залишилося (на підсумковій прес-конференції в кінці року Путін знову заговорив про «споконвічне» Причорномор'я), пояснювалося необхідністю поговорити після обміну полоненими. Зеленський взагалі виправдовує своє прагнення спілкуватися з Путіним саме так: він звільняє українців, а «войовнича меншість» йому в цьому заважає. Але не потрібно доводити, що це лише відмовка, бо поговорити про обмін та нові можливості звільнення українських громадян можна було і через кілька днів після свят, тоді розмова не привернула б такої уваги і сприймалася як ділова розмова, а не як дзвінок другу.
Зеленському дуже хотілося подзвонити Путіну на Новий рік з однієї простої причини: це був дзвінок «справжньому» президенту від людини, яка себе справжнім президентом навряд чи вважає. І зовсім не тому, що в його сприйнятті цьому заважає довга кар'єра телевізійного коміка. Зеленський - і судячи з його новорічного звернення, в якому була зроблена чергова спроба нівелювання українських національних цінностей, і судячи з його власним інтерв'ю і по інтерв'ю його батька, які точно передають атмосферу, в якій виховувався майбутній український президент, - навряд чи вважає справжньою державою Україна. А хіба може бути у несправжньої держави справжній президент? Та ніколи в житті!
Ось Путін - це інше. Це людина, кабінет якого знаходиться в сакральному місці для кожної радянської і пострадянської людини. Він керує державою, в якій нікому нічого не потрібно доводити і в який всі говорять на єдино правильною і зрозумілою мовою, а не на сільському непорозумінні, об яке змушена ламати мову будь-який інтелігентний кріворожець. Ця людина може, звичайно, стратити, але може, звичайно, і милувати. І якщо не вести себе так зухвало і нахабно, як попередник, якщо посміхатися і вітати зі святами - авось припинить стріляти, відпустить затриманих і дозволить маленькому президенту маленької країни благополучно правити в своєму наділі.
Проста логіка маленької людини, яка стала президентом великої країни, воюючою за саму можливість існувати і залишатися Україною. Але проблема і трагедія України в тому, що така логіка - зовсім не випадковість. І сам Зеленський - зовсім не випадковість. Саме тому, що велика частина жителів цієї великої країни сприймають себе як маленьких людей в маленькій недодержаві, Володимир Зеленський і став президентом України, переміг з таким приголомшуючою, отупляючою перевагою і отримав можливість розмовляти по телефону з самим Володимиром Путіним. Саме тому, що таке совкове сприйняття нікуди в Україні не поділося, рейтинг президента навряд чи катастрофічно знизиться після святкового дзвінка в Кремль. Саме тому, що для багатьох жителів України слово «патріот» стало таким же лайливим образливим словом, яким ще недавно було слово «націоналіст», вся ця ганьба і відбувається.
Але разом з тим ця ганьба не підтримується одноголосно. Кожен такий крок Зеленського все сильніше поглиблює прірву між президентом і патріотичною частиною суспільства. А значить - між патріотами України і тими, кому все одно, тими, чиї інтереси дійсно представляє нова влада.
У Кремлі це чудово розуміють. Ті, хто не зміг влаштувати в Україні внутрішній конфлікт після Майдану 2013-2014 років, хто змушений був видавати за внутрішній конфлікт окупацію українських земель, зараз намагаються розпалити справжній внутрішній конфлікт між українцями. Резонно розраховуючи, що за цим справжнім конфліктом забудеться містифікація «самооборони Криму», «народних республік» та іншого путінського лушпиння. Путіну потрібна громадянська війна в Україні, щоб виправдати себе і встановити контроль над Україною після нового конфлікту.
І тому він з таким задоволенням сприймає кожен дзвінок Зеленського.