Дитяча вітрильна школа разом з яхт-клубом Харківського авіазаводу незабаром припинить своє існування. Обидва будиночка яхтсменів будуть здаватися в оренду туристам, гроші від якої підуть на поліпшення фінансової ситуації на заводі.
Намагатися довести корисність і необхідність спорту буде, принаймні дивно. Тому що це - само собою зрозуміло. І для людей, які спортом займаються. Вони, як мінімум, стають здоровішими, сильніше, витривалішими, ловчі, розумніший - набувають масу корисних якостей. І для суспільства користь. Любителі подивитися змагання уболіватимуть за улюблені команди. А держава, яка виховала чемпіонів, покаже цим самим свій добробут, силу. Але це настільки елементарні речі, що немає сенсу їх детально розписувати. Куди цікавіше доля спортивних установ і клубів, де виховуються чемпіони - як вже досвідчені, так і майбутні.
Яхт-клуб авіаційного заводу існує вже понад півстоліття. Функціонуючи спочатку як частина заводського соцкультпобуту, він швидко завоював популярність. Причому, не тільки тим, що там можна було просто покататися на яхтах по Печенізькому водосховищі. Бо спорт - це виснажливу роботу, постійне подолання себе, готовність сконцентрувати всі свої сили, щоб досягти більшого, ніж вчора. А вітрильний спорт - це ще й уміння працювати в команді, в екіпажі. І оскільки клуб заводський, в екіпажах яхт були різні співробітники. Робітник міг виявитися капітаном, а його начальник - матросом, який беззаперечно виконує команди свого підлеглого. Звідси і добрі відносини потім на роботі.
Якщо є дорослі, які вміють - вони свій досвід передавали дітям. Так в яхт-клубі з'явилася дитяча секція, дитяча школа вітрильного спорту. До речі, потрапити туди було дуже складно - через гарну систему виховання і, як наслідок, постійний дефіцит вільних місць. А від охочих не було відбію - не тільки від заводчан, від харків'ян, які не мають відношення до авіазаводу теж. Дитяча школа швидко стала популярною і престижною.
Для занять вітрильним спортом потрібно вміти багато, мати хорошу фізичну підготовку. Тому діти багато займалися фізкультурою і багато часу присвячували вивченню яхтової теорії. Плюс, природно, плавання на яхтах.
Про порядки в яхт-клубі, його популярність і досягнення можна розповідати багато. У дитячій секції яхт-клубу авіазаводу виховані десятки переможців як обласних, українських чемпіонатів, так і міжнародних змагань. Найближчий приклад - Тетяна Нікітенкова, яка з дитинства займалася тут вітрильним спортом. Останні 7 років вона є членом збірної команди України.
В останні роки все стало складніше - завод припинив будь-яку підтримку, і спортсмени тягли клуб за свої власні кошти. Дітей тепер брали за умови оплати витрат батьками, намагалися обійтися мінімальними витратами. І, хоч оплата - за собівартістю - виходила по 300 гривень з носа, кілька десятків дітей постійно займалися в яхт-клубі. Якщо раніше їх кількість перевалювало за чотири десятки, то в минулому році залишилося чоловік 12-15. Зараз все стало настільки складно і невизначено, що діти поки не ходять.
Яхт-клуб разом з дитячою школою незабаром може просто припинити існування. А це назвати успіхом язик не повертається. Хоча, для кого як.
Яхт-клуб авіазаводу організаційно існує як частина заводської бази відпочинку «Сокільники». На її ж території він і розташовується. Землю завод орендував у місцевого селищної ради. А будиночки, клумби, спортмайданчик - все, що побудовано і зроблено - з'явилося завдяки зусиллям самих яхтсменів. Вони приносили землю, на якій висаджували кущі та квіти, оскільки на піщаному грунті виростити мало що вийде. Вони будували й ремонтували будиночки, вони ж робили спортмайданчик, вони бетонували спуск на воду для яхт. Все, що має відношення до яхт зроблено їх руками. Яхти теж утримуються їх руками - за всіма нормативами і термінами їх давно пора списати. Це і було зроблено. Але оскільки нові яхти завод купити вже не зміг, члени яхт-клубу їх ремонтують і обслуговують своїми руками і за свої кошти.
Харківський авіазавод увійшов до фінансового піке вже давно. Неможливість платити зарплату зумовила відтік співробітників. А їх відсутність - неможливість випускати літаки. Плюс відсутність достатньої кількості замовлень. І, хоча періодично у завода з'являється надія на отримання замовлень, без грошей неможливо набрати робітників, які ці замовлення забезпечать. Тому завод намагається заробити не тільки виробництвом, а й усім, що може принести хоч якусь прибуток. Одним з таких джерел виявилася база відпочинку «Сокільники».
Взагалі сама база справляє гнітюче враження. Її будиночки буквально благають про ремонт. На їх фоні будиночки яхт-клубу бачаться мало не розкішними палацами. Тому керівництво заводу вирішило, що вигідніше буде здавати їх в оренду, від якої можна виручити більше, ніж від будиночків бази. Плюс бетонований спуск на воду - по ньому будуть спускати катери. За катання на останніх теж планується виручити непогані гроші.
Коли яхтсменів дізналіся, що ні яхт-клубу, ні дитячої его секції больше не буде, спробували сходити до директора заводу. Але він виявився надзвичайно зайнятим. У нього немає часу обговорювати проблему яхт-клубу. А «доброзичливці» заводської адміністрації розповідали, що директор вважає - якщо немає дітей, то і дитячу секцію немає сенсу тримати. Як же немає дітей - запитували яхтсмени. Тоді версія змінилася - не варто вішати собі на шию ще й відповідальність за дітей, які невідомо що нароблять на воді.
Версії причини вигнання яхт-клубу періодично змінюються, в залежності від того, хто їх озвучує. Але остаточне рішення залишається незмінним - яхт клуб повинен піти. Аргументи про те, що люди завжди сплачували оренду, хоч і не в шикарному розмірі, але і не в збиток заводу, не розглядаються. Багаті туристи, та ще й бажаючі покататися на катерах виявилися в пріоритеті.
Можливо, виходом стало б створення окремої юридичної особи - яхт-клубу і передача йому землі, будівель і яхт. Але тут безліч труднощів - коли завод державний, то все майно можна передати лише через фонд держмайна. Це довго, складно і результат непередбачуваний. До того ж, земля, на якій знаходиться клуб, належить місцевій селищній раді.
Знайти інше підприємство, яке зможе і, головне, побажає дати можливість яхтсменам авіазаводу займатися спортом і вчити дітей не менш складно, ніж домовитися з заводом. Ще один варіант - спробувати домовитися з облрадою або обласною державною адміністрацією. Але на Харківщині є обласна школа вітрильного спорту. І, хоча в останні роки її досягнень у вихованні юних чемпіонів майже не помітно за все тієї ж причини відсутності фінансування, статус обласної у неї залишається. І куди діватися кращій, хоч і не обласний, школі вітрильного спорту - незрозуміло. Нікуди. Хіба що, як тому табору, піти в небо.
Те, що у нас не перевелися ентузіасти, які бажають виховувати дітей, надихає. Але зараз у них забирають таку можливість. Хоча, може не будемо про сумне? А також і про дитячий спорт?
