Дебальцеве, Вуглегірськ, Логвинове… Шість років тому ворог заплатив за них життям 3800 своїх комбатантів, українці зупинили подальші наступальні дії.
Силам сектору С тоді вдалося утримати рубіж по Луганці і закріпитися на плацдармі Луганське — Троїцьке — Попасна.
Учасники запеклих боїв за ці населенні пункти поділилися пережитими випробуваннями.
Військовослужбовцям 3-ї бригади оперативного призначення та представникам приданих сил найбільше врізались у пам’ять перипетії на Дебальцевському залізничному вокзалі.
«Перше завдання: ми потрапили на Дебальцевський вокзал. Там ми проночували два дні. Просто було незрозуміло, що і де знаходиться. У нас було дуже мало боєприпасів. Тому через два дні нас звідти вибили. Наш підрозділ розділився на дві половини. Я зі своїм батальйоном потрапив на Дебальцевський хрест. Там ми стояли з підрозділом ЗСУ, надавали їм допомогу. 18 лютого ми отримали наказ на відхід. В пам’яті залишається кожна хвилина, як ми відходили. О 12.00 ми отримали цей наказ. Важко згадувати. Бо ми бачили як гинуть наші бойові побратими», - розповідає капітан Олександр Майор.
Майор Національної гвардії України, людина – легенда, Микола Левкун. Під час розвідоперації в селищі Шуми під Горлівкою командир групи снайперів Левкун підірвався на розтяжці. Врятувати ноги не було жодних шансів. Але це не завадило стати переможцем Міжнародного турніру з парабобслею у США, але все це було згодом. Тоді шість років тому Микола також брав участь у дебальцевській операції.
«Ми тоді були прикомандировані до третьої бригади. Разом з ними виконували завдання. Наша задача була закріпитись на вокзалі, зайняти дорогу, зробити блокпости. У нас це не вийшло, бо місто було повністю не наше. Ми, Збройні сили, 128 бригада, третій полк спеціального призначення. Батальйон «Артемівськ». Ми просто натикались одне на одного. Не було зв’язку зовсім ніякого. Ні по радіостанції, ні мобільного, ні стільнікового взагалі ніякого. 18 лютого ми виходили, погано виходили. Дуже багато втрат було. Залишилось багато поранених, вбитих, техніки, зброї», - згадує Микола Левкун.
Колишні резервісти – бійці батальйону «Донбас», більше зосереджуються на подіях поблизу Логвинового та прориві до Вуглегірська. Саме там вони втратили найбільше своїх побратимів. Доля деяких невідома й досі.
«Коли почалася епопея з Логвіновим. Вже була перекрита Дебальцевська траса Артемівськ. Дебальцеве. В той день ми ходили двічі в атаку. Нам повезло, хлопцям з батальйону, а бійці ЗСУ загинули дуже страшно. Сєпари 9 лютого зайняли Логвинове і перерізали трасу. Визвали нас на підмогу. Відкотились після першої атаки. Відчуття, що слава Богу, що все закінчилось. Реально страшно було», - розповів Юрій Перектестов, військовослужбовець БСП «Донбас» Слов’янського полку.
Олександр Рабіч тепер вже колишній військовослужбовець батальйону спеціального призначення «Донбас». Він розповідає як їх підрозділ потрапив у засідку.
«2015 рік - це був штурм Вуглегірська. Наш взвод з 30-ю бригадою попав у сплановану добре організовану засідку. З артилерією, крупнокаліберними кулеметами, ЗУшками, це був перший бій нашої другої роти, де ми понесли втрати. Загинув «Карат», «Папа», «Гера». Загинули хлопці з розвідки, гранатометники, дуже багато хлопців із ЗСУ», - говорить Олександр.
Нагадємо, минулої суботи у центрі культури і дозвілля військової частини 3017 пройшла зустріч учасників боїв за Дебальцеве. На заході були присутні близькі загиблих, волонтери, представники засобів масової інформації та духівництва. Під час зустрічі відбулося нагородження представників сімей загиблих у боях за Дебальцевський плацдарм та волонтерів, зокрема ініціаторів зустрічі – всеукраїнське громадське об’єднання «Вірне серце». Ці всі люди сьомий рік поспіль живуть інтересами України, потребами бійців Нацгвардії, батальйону спеціального призначення «Донбас» та інших військових формувань.
Фото: Анастасія Павленко
Відео: Сергій Молотков