Харківські гвардійці нищать загарбників на Сватівському напрямку
Нацгвардійці відчайдушно роблять росіянам «двісті» на Сватівському напрямку, там тривають жорстокі бої з інтенсивними стрілецькими вогневими контактами під прикриттям артилерії, а подекуди й авіації.
Про це повідомляє відділення інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України.
Межа між вільними територіями Харківщини та Луганщини рясно полита кров’ю українських захисників та російських загарбників, узбіччя й досі захаращені спаленою технікою, у полях та лісосмугах триває ексгумація та евакуація тіл. Багато руйнувань до тепер зазнає Куп’янськ, до якого ворог дістає реактивними системами залпового вогню та на який, попри це не шкодує також і ракет. Така ж картина у навколишніх селах, що розташовані у Сватівському напрямку. І чим далі на схід, тим вона страшніше — там Сили оборони України тиснуть на росіян, вичавлюють їх з будинків та вулиць, вичищають з погребів. При цьому українцям вдалося досягти на цьому напрямку паритету в артилерії.
«Буває і вночі працюємо. І це робота не менш важлива, ніж та, яку роблять інші підрозділи. Допомагаємо нашим хлопцям, надаємо їм артпідтримку, щоб вони наступали, тисли ворога. Ми є одним механізмом, як кулак. І тим кулаком будемо «лупашити» ворога», — пояснив гвардієць «Бард». Він зауважив, що його розрахунок працює лише по розвіданих та верифікованих цілях. Бо є потреба економити на снарядах та ресурсі ствола гаубиці. Тим більше, що росіяни тепер не їздять колонами, уникають скупчення великих мас особового складу та техніки — ворог вчиться на своїх помилках.
«Працюємо по різних цілях — стаціонарних і рухомих. Нам головне швидше їх (росіян) вибити та поїхати додому. Буває і нам прилітає. Переважно це касетні боєприпаси та «стволка». Але, Слава Богу живі-здорові!» - ділиться «Механік». Він боронив Україну під Балаклеєю, Ізюмом, Куп’янськом. У Нацгвардії – з літа.
«Я взагалі воюю ще з 2014 року. Тоді я пішов 22-ї окремий мотопіхотний батальйон, який спочатку був тербатом. Там я був командиром відділення СПГ-9. Все ж таки відчувається, що небезпечніше стало тепер, звісно, ніж тоді. Інша інтенсивність, тактика, техніка», — пояснює гвардієць «Воркун».
Тим часом від початку повномасштабного вторгнення змінився сам характер ведення бойових дій. Наразі «кривавої роботи» вистачає не лише артилеристам, але й піхоті. Загарбники також перейшли до тактики малих груп, побачивши її більшу ефективність. Українські захисники не шкодують своїх сил та нервів, аби перетворити життя окупантів на пекло у черговому населеному пункті «N». Для цього в них вистачає мотивації та хитрості.
«Тридцять чоловік ми їх «завалили», нахер. Дали бій: їх — тридцять, нас — вісім. Вони хотіли обійти нас справа і зліва, у них нічого не вийшло. І мій добрий співслужбовець, позивний «Кабан», ім’я Андрій, прикрив мене, був поранений. Шрапнель потрапила в обличчя. Президент йому навіть нагороду вручав у шпиталі. Я ним дуже пишаюся. Тут, що не день, то свято. То там «приліт», то там «приліт». Подивіться на мою каску. Вона вся в шрапнелі. Я її спеціально не змінюю, вона для мене, як талісман.» — розповідає гвардієць «Кова». Він прийшов до Нацгвардії з десанту у перші дні війни, і є для ворога справжнім ангелом смерті.
«Краще бути мертвим, ніж жити рабом під цією гидотою. Страшно було, і осколки, навіть пірсингована каска є у мене. Але спортивний досвід і бойовий дух у мене є. Дякую нашим інструкторам, які на заняттях муштрували нас, ганяли як треба», — ділиться гвардієць «Циган». Йому важко говорити на камеру, але його побратими кажуть, що це надзвичайно сміливий та винахідливий воїн — справжня знахідка для свого підрозділу.
«Часом кажуть: «Це — нова Дементіївка (знищене російськими окупантами село на півночі Харківщини)!». Зараз ситуація, коли сторони не можуть перемогти одна одну. Вони (російські загарбники) нас намагаються задавити кількістю. А ми просто, як завжди, робимо свою роботу. Їх багато, і спочатку нам здавалось, що вони під наркотиками. Але ні, це не так. Мабуть, правду кажуть, що вони більше бояться своєї служби безпеки, ніж нас. Від нас вони ще можуть відповзти, а їхня служба безпеки прикінчить їх завжди. З «артою» працювати легше [на північному напрямку довгий час росіяни мали тотальну перевагу в артилерії]. З нею скоріше ми перемагаємо», — коментує ситуацію гвардієць «Археолог». Він теж прийшов по мобілізації. На фронті з перших днів повномасштабного вторгнення. – Ми ніколи не давали задню. Ніколи! Тому коли один з генералів каже, що у Нацгвардії сталеві яйця, то я цим дуже пишаюся і знаю, що це правда!»
Гвардійці щодня ризикують своїм життям на «нулі»: знаходять вразливі місця загарбників, і заходять все глибше і глибше, викреслюючи з Книги Життя російських «музикантів», «еленерію», «спецуру» і «регулярних». Вони доводять світові, що найвища цінність українців — Свобода.
