Гвардієць «Археолог»: «Мої хлопці клали їх скиртами»
Гвардієць «Археолог» - доброволець, який став на захист рідного Харкова з перших днів повномасштабного вторгнення російської федерації.
Про це повідомляє відділення інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України.
Він брав участь у боях від харківських околиць до Дементіївки, і від Золочева до Козачої Лопані. Зараз воює на Сватівському напрямку.
«Археолог» мав цілком мирну професію, працював у будівельній сфері. Всього 315 днів тому його життя кардинально змінилося: результати своєї праці довелося захищати не перед замовником, а від засліплених ірраціональною ненавистю російських окупантів.
«До 24-го лютого в мене бойового досвіду не було, а в цей день зранку ми оббігали всі військкомати ніде нас не брали, але в мене дуже гарні друзі, і вони мене «притягли» до військової частини 3017, там ми отримали зброю. Ми готувалися і тримали позиції не доїжджаючи П'ятихаток», — розповідає «Археолог». Йому з побратимами довелося пережити масовані обстріли ворога, безсонні ночі, протидію російським ДРГ, але справжні випробування були попереду:
«А потім вже влітку була Дементіївка — таке маленьке село, яке вважалося мені великою планетою розміром з Юпітер, там був перший справжній бойовий досвід. Страшно було завжди, але я вже знав, що страх — це спасіння, тільки треба не давати йому взяти над собою верх. Поряд зі мною завжди були справжні воїни, в них я і навчався як себе вести, а ще я дуже швидко зрозумів, що не треба поспішати — без метушні. Як кажуть японці, якщо хочеш зробити щось швидко, роби це так, як робиш повільно, але без перерв. Головне було те, що на один наш артилерійський постріл приходилось іноді двадцять, іноді сорок, а іноді й більше сотні пострілів ворога. У вересні [в Дементіївці] ми забирали тіла наших загиблих, тих що не змогли забрати влітку», — ділиться гвардієць. Сьогодні колись затишна Дементіївка — мовчазне свідчення злочинів росії: мешканці, які вижили, змушені були втекти, земля та зруйновані будівлі забруднені мінами та іншими вибухонебезпечними предметами. Після зруйнованої вщент Дементіївки «Археолог» та його побратими воювали на Золочівському напрямку, аж поки під ударами українських захисників фронт російських окупантів не розвалився. Незабаром гвардійці опинилися далеко за опаленим війною та жорстокою окупацією Куп’янськом, на Сватівському напрямку.
«Тут часом кажуть: «Нова Дементіївка»! Коли сторони не можуть перемогти одна одну: вони нас намагаються задавити кількістю, а ми просто, як завжди, робимо свою роботу. Їх багато, і спочатку здавалося, що вони під якимись наркотиками, але ні, мабуть, правду кажуть, що вони більше бояться своєї служби безпеки, аніж нас, від нас вони ще можуть відповзти, а їхня служба безпеки їх прикінчить завжди. Тому мої хлопці клали їх скиртами. З «артою» легше, і, через якість роботи ми відчуваємо себе краще, але також небезпека поруч з нами завжди. Мабуть, ми стали професіоналами, а їхні професіонали вже закінчуються. Було страшно, як завжди ми не давали задню, ніколи! Тому, коли один з генералів-командирів каже, що у Нацгвардії сталеві яйця, я цим дуже пишаюся, і знаю, що це — правда», — впевнений «Археолог». Водночас гвардієць зазначає, що характер ведення бойових дій і тактика противника змінюється. Поступово російські окупанти намагаються розосередити свої сили, припиняють проводити масштабні земляні роботи з фортифікації, переходять до тактики роботи малих груп, тому вогневих контактів піхоти стає більше. Дії українських захисників теж трансформуються, тому їм вдається потроху відтискати ворога все далі на схід. Українська артилерія теж стає грізнішою та поступово перемелює сили росіян.