Чи відповідає дійсності російський наратив про те, що з Харкова тікають люди

З початку року російська пропаганда, в чергове розпочала активно розповсюджувати дезінформацію стосовно того, що Харків'яни масово біжать з міста, перелякані росіянами.

Навіщо їм це потрібно? Та що насправді відбувається у Харкові.

«Как украинец из Харькова подтверждаю — мы бежим из города, я даже обосрался», — наводять російські пропагандисти цитату з соціальної мережі умовного харків'янина, не розуміючи, а може навмисно використовуючи, саркастичний стьоб автора, як доказ своїх слів.

Спочатку, за словами пропагандистів, паніка серед мирного населення Харкова була викликана постійними ракетними обстрілами з боку росіян. Частково це є правдою.

Правда полягає в тому, що російська армія дійсно з початку повномасштабного наступу 24 лютого 2022 року безперестану обстрілює Харків.

Росіяни атакують з усього що тільки долітає до міста, завдаючи ударів по цивільних людях, їх оселях, об'єктах цивільної інфраструктури, базах відпочинку, дитячих таборах, школах, дитячих садках та інших цивільних об'єктах.

Так було атаковано: базу відпочинку в Малоданилівській громаді у передмісті Харкова, де загинуло багато цивільних людей, зокрема вагітна жінка; готелі Харків-Палаз та Парк-Готель, де окрім цивільних та журналістів, зокрема іноземних, нікого не було; майже кожного дня ворожими ракетами та керованими авіабомбами руйнуються, історичні пам'ятки, багатоквартирні та приватні будинки мирних харків'ян та харків'янок, ховаючи заживо людей під завалами.

Але на цьому російська правда закінчується та починається суцільна брехня.

«Жители Харькова бегут из города из-за спровоцированной украинскими властями нехватки подовольствия», — заявляє в ефірі однієї з російських пропагандистських програм, так званий, воєнний експерт із так званої ЛНР полковник Віталій Кисельов.

«Вооружонные силы Украины, вероятно, готовятся к боевым действиям в Харькове, мирное население покидает город в панике», — з посиланням на радника Пушиліна повідомляло ІА «РИА Новости».

Також, РИА Новости з посиланням на ексколаборанта та зрадника України Віталія Ганчева повідомляли про те, що з Харкова вивозяться всі стратегічні підприємства окрім заводів, що ремонтують військову техніку.

 «Похоже, ВСУ готовятся уходить из Харькова... — пише одне з ведучих видавництв росії з посиланням на якогось оглядача Геннадія Альохіна, — из Харькова в Киев потянулись колоны из дорогих иномарок. Богатые харьковчане бегут.»

«Это значит, — пояснює автор фейку, — что ВСУ либо сами сдадут Харьков, либо вскоре потерпят там поражение и город займет русская армия. Потому что такое уже было» — мріє автор.

Правда не зрозуміло, коли саме було таке, що російська армія зайняла Харків?

Як харків'янин, який живе в Харкові з народження та перебуває в місті з самого початку повномасштабного вторгнення можу завірити — в цьому сторіччі такого точно не було.

Подібної дезінформації, стосовно того, що харків'яни біжать з міста і досі можна зустріти безліч у ворожих медіа та соцмережах.

Розпочинаючи ІПСО росіяни ставили за мету посіяти паніку серед мирних мешканців та мешканок Харкова перед запланованим на весну 2024 року наступом на Харків.

Ворог, напевно, сподівався налякати містян та містянок змусивши їх добровільно залишити місто та віддати свої оселі на волю загарбників, а потім, без суттєвого спротиву захопити спорожніле місто.

Росіяни настільки сильно увірували у власну брехню, що навіть, почали ділити «шкуру не убитого медведя», як кажуть на росії. Дружини російських військових у своїх листах до чоловіків давали їм вказівки, що до того, в яких районах їм треба займати квартири:

«Ти бери квартиру на Олексіївці, — наказую одна з дружин своєму чоловіку-загарбнику, — бо там і район непоганий, і до парку близько. У них дуже гарний парк».

Коли ж у кремлі зрозуміли, що дезінформація не принесла очікуваного результату та ввела в оману, мабуть, лише власне населення, бо більшість харків'ян та харків'янок замість того щоб тікати лише посилили підтримку ЗСУ та приготувалися знову відстоювати своє місто, а разом з ним і Україну в цілому, російська пропаганда вимушена тепер підтримувати цей наратив, щоб не розчаровувати власне населення, обмануте ними в чергове.

Так все ж таки, чи біжать харків'яни, а якщо біжать, то куди?

Відповідаючи на це запитання треба зазначити, що частково росіяни мають рацію. Інколи Харків'яни дійсно біжать: Хтось біжить поспішаючи на роботу, діти біжать навчатися до закладів освіти, а у вільний час люди біжать до художніх галерей, різноманітних виставок, кафе й інших культурних та розважальних закладів, або ж просто по ділах.

Журналісти Інформаційного агенства «Хроніки» звернулися до мешканців Харкова з запитанням — чи планують вони поїхати з міста та поцікавилися їх планами на майбутнє.

Місцеві підприємства не тільки працюють, а й нарощують виробництво.

«Мене запрошували до себе й родичі, й подружки... але я не хочу, — впевнено каже Марина Світлакова, робітниця одного з Харківських підприємств, яке виробляє товари народного вжитку (якого, згідно з російською пропагандою взагалі не мало бути у місті, бо вона стверджує, що у Харкові не залишилося цивільних підприємств), — Я хочу залишатися тут. Ми сильні. Харків сильний», — підкреслює харків'янка.

«Чому я повинен боятися? — запитує токар Геннадій Пустомитов, — не я ж на них кидаюся... нехай бояться ті хто обстрілює та думають про те, що їм за це доведеться відповідати», — впевнений чоловік.

Нікуди не збирається виїжджати й 26-річний фрезерувальник та волонтер Ярослав Юрченко, який мешкає у Харкові зі своєю мамою: «Спочатку було страшно, — зізнається хлопець, — проте, у мене з самого початку була позиція — не виїжджати. Це моє місто. Чому я маю кудись їхати з нього?», — обурюється Ярослав.

«Небезпека звичайно є війна в країні. Проте ми нікуди не збираємось. Підприємство розвивається, роботи дуже багато — ми працюємо», — каже начальник відділу термообробки Олексій.

Те що підприємство не просто працює, ай постійно розвивається каже й засновник та директор компанії Ігор Єфименко. За його словами зараз на виробництві працює близько 160 робітників і їх кількість постійно збільшується, закупляється та виготовляється власноруч нове обладнання та впроваджуються нові технології виробництва.

У дитсадках та освітніх закладах нема вільних місць.

Також, про те наскільки відповідають дійсності заяви, що з Харкова масово тікають люди, красномовно свідчить й облаштування під заклади загальної середньої освіти декількох станцій метро (метрошколи), створення у Харківській підземці дитсадка та будівництво першої у світі підземної школи.

Додавати до вищесказаного, мабуть, вже й ні чого не потрібно. Хіба тільки те, що у всіх згаданих закладах освіти нема вільних місць, а охочих привести туди своїх дітей з кожним днем все більше.

Для довідки: у метрошколах, за словами Харківського міського голови Ігоря Терехова, навчається понад 2000 дітей, підземна школа спроможна прийняти 900 хлопців та дівчат, але цього виявилося замало. Тому місцева влада планує побудувати підземні школи у кожному районі міста.

 Харківські випускники та випускниці нещодавно, навіть, відсвяткували останній дзвоник. Єдине, чим відрізнялось свято від святкувань у мирні часи — святкові заходи відбулися під землею.

Про те це ніяк не засмутило і не налякало юних харків'ян та харків'янок.

«Після випуску я планую залишатися у Харкові, адже це місто мого серця. Я планую тут вступати у ВИШ та надалі тут працювати», каже одна з цьогорічних випускниць.

«Я збираюся залишатися у нашому незламному місті, бо ми прогресивна молодь, яка повинна відбудовувати місто... та покращувати стан економіки України», — впевнена ще одна випускниця.

Всупереч очікуванням ворога Харків'яни продовжують любити своє місто, жити в ньому, планувати своє майбутнє невідривно від нього.

1 квітня 2024 року харківські художники об’єдналися та створили арт-хол, куди запрошують містян подивитися на картини та скульптури, а також послухати гарну музику і потанцювати. Його відвідування безкоштовне. Це було зроблено для харків’ян, щоб вони могли у свій вихідний день відволіктися від обстрілів та інших жазхів війни і відпочити, доторкнувшись до прекрасного, зарядити свої душі світлом мистецтва.

Художниця Оксана Штонда пише харківські пейзажі, зараз у арт-холі експонуються її роботи, написані під час війни. Незважаючи на сумні мотиви – розбиті автомобілі, пожежі, розтрощені будинки, на її картинах обов’язково присутні квіти.

«Але я завжди малювала квіти і пейзажі. І це з’єднала в своїй творчості. І квіти – то наші люди, наші незламні харків’яни.» - каже Оксана.

Військові теж відвідують художні виставки. Вони також відпочивають там після боїв на передовій, їм це потрібно більше за цивільних людей.

Наразі за словами Ігоря Терехова, не зважаючи на постійні обстріли, в Харкові мешкає близько 1,3 мільйона людей. І це тільки за офіційними даними..

 На цьому можна було б поставити крапку — які ще потрібні докази, щоб спростувати наратив про масову втечу людей з Харкова?

Проте є ще один факт.

Він свідчить про те, що з Харкова не тільки ніхто нікуди не біжить, а навпаки — люди біжать до Харкова.

Останнім часом героїчне місто прийняло багато вимушених переселенців з Харківської області та інших регіонів, які через війну втратили своє житло, або ж були вимушені його кинути, щоб вижити.

Зараз у Харкові багато переселенців, які змушені були виїхати із розтрощених росіянами вщент населених пунктів, де вони колись спокійно жили. Зараз у Харкові живуть біженці не тільки з селищ ті міст Харківщини, але й з Донбасу. Населення Харкова швидко росте. За таких темпів місто скоро матиме довоєнну чисельність населення, а далі може й перерости її.

Більшість переселенців не збираються покидати місто, вважаючи його цілком безпечним. Вони навіть не сумніваються в тому, що ворогу не вдасться захопити Харків.

На початку війни у місті з’явилася стіна, заклеєна листами до Харкова. Люди, які у 2022 році виїжджали подалі від обстрілів, писали, що вони не прощаються з рідним містом. Вони обіцяли повернутися.

Тоді, у 22-му місто було пусте, за даними міського голови Терехова, у Харкові залишилося близько 300 тисяч людей. Це було неймовірно за чотиригодинну пішу подорож з кінця в кінець у місті інколи можна було не зустріти жодної людини.

Але харків’яни у більшості виконали свої обіцянки і повернулися. То про яку втечу вигадують свої побрехеньки росіяни?

 Сергій Єрмаков