Волонтерам показали, як розвивається 92 ОМБр
На зустрічі з волонтерами командування 92 окремої механізованої бригади показало, чим зараз живе бригада і як вона змінилася з початку війни.
Зустріч волонтерів на КПП була несподівана тим, що всі відразу зібралися в одному місці. Всі знайомі один з одним, але в цій метушні - і роботу працювати, і знайти гроші на закупівлю необхідного для наших бійців і для мирних жителів «сірої зони» - волонтери зустрічаються по двоє, по троє і майже ніколи всі відразу. А тут всі прийшли в гості до людей, яким допомагають перемагати.
У бригаді з такої нагоди влаштували виставку техніки і озброєнь. Волонтери могли помацати зброю, поговорити з операторами безпілотників, подивитися на нові сухпайки, обмундирування, взуття.
Перше, чим всі захоплювалися - банно-пральний комплекс на колесах. Справжній трудяга війни КрАЗ тягне два контейнери. В одному - пральні машини, в іншому - лазня на кілька людей. Просто чудова річ для бійців на передовій, коли під обстрілами немає можливості зробити все це своє.
Нові БТР-4Е. На них ще збереглися емблеми Нацгвардії, звідки їх передали у війська. «Буцефал» захищений краще, ніж його попередники, змінні бойові модулі, нове компонування внутрішніх відділень.
Пістолет «Форт - 14» привернув увагу своїм здоровенним глушником. А поруч лежали снайперські гвинтівки. Від радянської СВД до сучасних снайперських комплексів зарубіжного виробництва. І те, що майже всі захотіли потримати - гвинтівка, зроблена з великокаліберного кулемета калібру 14,5 міліметра.
І звичайно ж фото на пам'ять - з автоматами, гвинтівками, пістолетами, на броні, в кабіні БТР... Хіба що танків не було. Канонада їх гармат і кулеметів була добре чутна на плацу - танкісти відточували свою майстерність поруч на полігоні.
Потім була екскурсія, по суті, своєрідний звіт, скільки зроблено і що саме.
Клуб бригади ще в стадії ремонту. Але вже є готові приміщення, в тому числі музей. Військовий капелан Григорій Ганзій показав волонтерам експозицію, що відтворює життя на передовій - ВОП, нехитрий солдатський скарб, уламки мін і снарядів, дорожній покажчик - щоб зрозуміло було, де воювала бригада.
Клубний зал ще в процесі ремонту, але вже видно, яким він буде. Вже можна подивитися на сцену і місце, де будуть стояти глядацькі крісла, уявити собі концерт, який там проходитиме.
Сучасний спортзал вже готовий. Турніки, футзал, тренажери - бійці завжди можуть позайматися спортом.
Вартове приміщення сподобалося всім. Кухня, душ, зручні меблі - все це вже і язик не повертається назвати «тяготами і стражданнями військової служби». Це - робота військових. І на роботі їм зовсім ні до чого додаткові незручності.
У казармах теж зроблено дуже багато. Побутові кімнати, пральні, умивальники і душі, робочі місця командирів рот і взводів. Багато що ще треба доробляти. Але вражає навіть те, що приміщення вже придатні для життя-буття. Це якщо знати, що в 13-14 роках будівлі були кинуті і вже просто розсипалися. А через дахи казарм росли дерева.
Але крім ремонту цих казарм, поруч будуються казарми нового типу. Вони будуть чимось на зразок гуртожитку.
В їдальні волонтерів нагодували звичайним солдатським обідом. Скажімо так - непогано, але ще є, до чого прагнути. Втім, в бригаді теж кажуть, що систему харчування чекають великі зміни. Асортимент страв буде значно розширено, з'явиться меню, можна буде замовляти страви на вибір.
І коли волонтери вже побачили і спробували все, що можна було оглянути і спробувати, командир бригади запросив їх у конференц-зал. Від імені бригади він нагороджував волонтерів почесними грамотами, дякував за допомогу всім, хто зробив свій внесок в мирне життя харків'ян. Було приємно, хоч усі присутні допомагали зовсім не заради слави і визнання. Це колектив ІА «Хроніки» знає по собі.
Волонтери прийшли не з порожніми руками. Колектив театру ім. Шевченко передав квитки, точніше, запрошення для бійців. Леонід Логвиненко подарував свою нову книгу - «Танго білих лисиць». Людмила Охріменко теж подарила свою нову книгу «Волонтерські історії». А полтавчани вручили маскувальну сітку, жовтого і блакитного кольорів. Не для передової, для бійців, щоб завжди бачили, що Україна їх пам'ятає.
