Цього тижня лейтенанти, які нещодавно завершили військові вищі і отримали офіцерські погони, прибули до військових частин Східного територіального об’єднання.
Яким був шлях до цих погонів і до чого зараз прагнуть офіцери з’ясовувала наші прес-служба східного територіального управління Нацгвардії.
У 2015-му було зрозуміло, що антитерористичну операцію потрібно звати гібридною війною, що відтепер вона матиме позиційні бої. У 2015-му ми брали у полон російських кадрових офіцерів, відбивали наступи, закріплювали обороноздатність та сподівалися, що скоро її закінчимо.
Ці хлопці обрали шлях військових у час, коли армію активно реформували та враховували сучасний бойовий досвід прямо з «передової». Чим керувалися молоді хлопці пішовши навчатися на офіцерів у 2015-му?
Лейтенант Артур Пруглов після закінчення школи знав однозначно, що хоче бути військовим. Він був старшокласником коли у його рідний Сєвєродонецьк прийшла війна.
«Згадуючи ті емоції, що були у мене у 2014-му я пам’ятаю, що саме тоді я й вирішив бути військовим. Нас усіх якось торкнулася війна, але людей, які бачили її на свої очі чіпляє найбільше. Захищати країну для нас – це не просто слова», – розповідає лейтенант Пруглов.
Лейтенант Юрій Кандаур та Дмитро Тимошенко прийшли до Національної гвардії у 2014 році, підписавши контракт. Обидва проходили службу у військовій частині 3054, проте познайомилися вже в академії.
«Я підписав контракт бо почалася війна. Я захотів захищати Батьківщину», – каже Юрій.
«Був листопад 2014-го, коли я підписав контракт. Це було виважене рішення дорослої людини. Я не пожалкував», – зазначає Дмитро.
Їх історії це взірець того, як кожен солдат може стати офіцером маючи амбіції, мотивацію та силу долати труднощі.
«Я постійно хотів більшого та розвиватися у цій справі. Спочатку був солдатом, потім поїхав навчатися до Навчального центру у Золочеві і став молодшим сержантом. Відчув, що військова справа – це моє. Далі – навчання на командно-штабному факультеті у НАНГУ. Звикаємо до нового звання «лейтенант», – ділиться Юрій Кандаур.
Лейтенант Валентин Губський закінчив Кам’янець-Подільський ліцей з посиленою військо-фізичною підготовкою та продовжив обраний шлях військового у НАНГУ.
«Я хочу бути взірцем для солдатів. Вести за собою солдатів, бути лідером. Допомагати їм у навчанні та бути авторитетом», – зазначає Валентин Губський.
Лейтенант Євген Чуйко дійшов до офіцерського звання шляхом непрямим, а через навчання на радіофізичному факультеті у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна.
«Мені знадобилося 2 роки щоб зрозуміти, що фізика – це не моє», - посміхаючись каже Євген.
Проте, скільки студентів, відчувши, що обрана спеціальність – це не справа їх життя наважуються піти з вишу? Одиниці – відчайдушні, сміливі та відповідальні за своє майбутнє.
«Батьки не знали, що я пішов з університету та вступив до НАНГУ. Коли я розказав були не раді, бо у країні тривала гаряча фаза гібридної війни. Розумієте, я завжди хотів бути офіцером. Це був мій шанс, я їм скористався. Зараз батьки мною пишаються», – розповідає Євген Чуйко.
Відтепер хлопці проходять службу у 5 Слобожанській бригаді НГУ та розподілені у підрозділи на посади за своїм командним фахом – командири взводів.
