Харківська облрада хоче забрати будівлю у Харківського національного театру опери та балету. Так пропонують комісії з комунальної власності і культури. У той же час утримувати театр для області дуже дорого. Залишається один вихід - «пошук ефективного власника» - приватизація, якщо називати речі своїми іменами.
Зазвичай про везіння кажуть, що його передбачити і запрограмувати неможливо. Тому хронічного везіння не буває - таким нехитрим чином всесвіт утримує рівновагу. Зате про хронічному щастям говорити можна, причому з живими прикладами. Якщо, наприклад, вести мову про Харківському національному театрі опери та балету, то можна впевнено сказати: театру хронічно не щастить.
Будівлю театру будували кілька десятків років, в буквальному сенсі всім містом. Практично всі співробітники всіх підприємств Харкова проводили суботники на будівництві театру. І в кінці вісімдесятих його почали по частинах здавати в експлуатацію. Першими - кафе і магазин грамплатівок в підвалі. Через кілька років - сам театр, сцену і зал для глядачів. Правда, на той час комунікації встигли застаріти настільки, що коли подали воду на перший-другий поверхи, всі підвали виявилися затопленими. У щойно відкритому театрі довелося терміново робити ремонт.
Ремонтувати кілометри комунікацій і тисячі квадратних метрів вікон і дверей, з яких взимку нестерпно відчувалося - це не найбільша проблема. Головним каменем спотикання виявилося священне право власності. Раптом виявилося, що частина театральних приміщень театру не належать. Якісь приватні фірми заволоділи парковками, фонтанами, в театрі з'явилися чиїсь сауни і магазини.
Іноді це підносилося як благодіяння - мовляв, театр не в змозі оплачувати всі комунальні послуги, а сторонні власники полегшують йому цей тягар. І дійсно - на утримання театру необхідно було приблизно стільки грошей, скільки виділялося на всю культуру всієї Харківської області. Хоча з приводу полегшення тягаря комунальних платежів цілком можна посперечатися. Найпростіша ситуація - це коли за опалення платить театр. А «сусіди» відкривають двері, що ведуть в театральні коридори і до них йде тепле повітря. Виходить цілком помітна економія - за рахунок театру.
Уже в двохтисячних театр отримав статус національного, що позитивним чином позначилося на фінансуванні. Але поки це оформлялося документально, мала сцена пішла зовсім іншому підприємству і стала називатися театрально-культурним центром. Хоча правильніше було б назвати цей заклад орендним центром - від основного і єдиного виду його діяльності. Але оскільки національний театр фінансує міністерство культури, була надія, що все приміщення вдасться повернути. З цією пропозицією і театр, і міністерство неодноразово зверталися до Харківської облради.
Там довго не могли дати хоч який-небудь чітку відповідь, поки на минулому тижні нарешті зважилися. І зробили все навпаки. Після розгляду питання на комісіях по комунальній власності і культурі з'явилася пропозиція забрати всю будівлю в комунальну власність області, а театр буде його орендувати.
Рішення пробуло на сайті облради кілька днів, після чого зникло. Це зрозуміло, занадто багато контраргументів проти такого рішення приведуть і міністерство, і театр, і люди, які елементарно знайомі з ситуацією не з чуток. Якщо раніше область не могла містити театр, який набрав боргів за комуналку, то яким способом вона має намір тепер утримати те ж саме приміщення? А якщо пропозиція забрати театр у власність області все-таки пройде на сесії, то хто буде ремонтувати приміщення? Ясно, що не міністерство - йому витрачати гроші на ремонт чиїхось будівель нецікаво. І ясно, що ні область, яка і в кращі часи не могла його утримувати. Тут залишається тільки один помітний неозброєним оком вихід - приватизувати будівлю. Але чи вирішить це проблеми театру - відповідь негативна.
Варто зауважити, що час для плавної приватизації будівлі вибрано дуже вдало. Практично вся країна пильно стежить за ходом виборчої кампанії на пост Президента України. Якщо питання запхати в «різне», то комбінацію помітять всі.
Зараз театр активно працює. У фінансовому плані це, наприклад, погашення багаторічного боргу за тепло - 13 мільйонів; енергомодернізації будівлі; цілком пристойні зарплати співробітників. У творчому плані теж не без вражаючих успіхів. В останні роки театр щорічно ставив 6 нових постановок. Могли б і більше, але у театру забрали малий зал, який раніше був репетиційної базою. Колись там могли репетирувати актори, а тепер там ідуть концерти. Якщо дійство відбувається одночасно зі спектаклем на великій сцені, то глядачі можуть отримати два в одному - і балет подивитися. І концерт послухати. Та й вимоги безпеки можна виконати тільки коли приміщення театру належить тільки і виключно театру. Будівля проектувалася з розрахунком на те, що туди будуть заходити віп-відвідувачі, прем'єри, президенти... А коли будівля поділили між кількома власниками, ні про яку безпеку мови вже і бути не може.
На цьому аргументи проти паювання будівлі театру і його приватизації не закінчуються, їх можна наводити довго. Головний з них - приватизація будівлі вб'є театр. А скритність облради в цьому питанні оптимізму не додає. Зате новий власник зможе здавати близько півсотні тисяч квадратних метрів приміщень в оренду і непогано на цьому заробляти.
