Мета Ігоря Коломойського – монополізувати ринок нафтопродуктів і обмежити імпорт. Це те, за чим він зараз виходить на полювання.
У житті фінансово-промислових груп настає жаркий період - передвиборний. Час робити ставки і... придбання.
Тут вкрай цікавий кейс групи «Приват», яка зробила кілька доленосних проривів саме в передвиборний період. У чому особливість?
Політик в цей період гостро потребує медійної підтримки, а численні чиновники готуються на вихід і не проти прихопити з собою «золотий парашут».
Власник каналу «1 + 1» Ігор Коломойський вміє чекати і в цей час виходить на полювання. Найбільш «трофейним» став 2010 рік. Між першим і другим турами президентських виборів, коли ситуація була напружена до межі, а результат сутички прем'єр-міністра Юлії Тимошенко і Віктора Януковича був невідомий, Коломойський і товариші зацементували свою нафтову імперію.
У цей проміжок між урядом України – формально стороною угоди виступила НАК «Нафтогаз України» - і міноритарними акціонерами «Укрнафти» було підписано акціонерну угоду.
У ньому власник 50% і однієї акції найбільшої нафтовидобувної компанії країни – держава – погодився віддати управління «Привату». Угода виписана так, що без згоди «приватних» акціонерів неможливо змінити главу і правління «Укрнафти», а всі суперечки розглядаються за англійським правом.
З огляду на те, що на той момент «Приват» вже контролював «Укрнафту» через свій менеджмент, така угода створювало йому найсильніший імунітет.
«Інвестиції» окупилися багато разів: тільки в 2015 році через свій менеджмент «Приват» вивів з «Укрнафти» близько 15 млрд. грн., і зараз компанія є найбільшим боржником держбюджету з показником 13,8 млрд. грн.
Ситуацію спробували змінити в 2015 році. У короткому пориві деолігархізації Петро Порошенко зробив реальністю страшний сон Коломойського: провів через парламент зміни до закону «Про акціонерні товариства», в якому були розширені повноваження державного акціонера «Укрнафти».
Однак довести справу до кінця – завершити 12-річну епопею правління «Привату» в наполовину державної компанії – не дав прем'єр Арсеній Яценюк. Коли закон вступив в силу, лідер «Народного фронту» заявив, що міняти менеджмент «Укрнафти» не можна через ту саму угоду.
Цією ж угодою постійно пояснює свою безпорадність в управлінні «Укрнафтою» глава наглядової ради «Укрнафти» Андрій Коболєв, погрожуючи показати «кузькіну мать» після скасування цього документа в суді. До слова, рішення у цій справі очікували в березні 2018 року.
Тієї гарячої зими 2010 року відбулася ще одна доленосна подія.
Представник НАК «Нафтогаз України» проголосував на зборах акціонерів «Укртатнафти» по всьому порядку денному. Тим самим власник 43% акцій легалізував рейдерське захоплення «Приватом» найбільшого нафтопереробного заводу країни восени 2007 року.
Раніше 56% акцій НПЗ належало фірмам російської «Татнафти», але після захоплення «Приват» в українських судах скасував емісію акцій «Укртатнафти» і викупив ці акції на себе і свого партнера Олександра Ярославського.
Державний акціонер в особі НАК, який має право на пріоритетний викуп цих акцій, делікатно відійшов в сторону. Довіреність на участь в тих зборах акціонерів підписав і. о. глави «Нафтогазу України» Ігор Діденко.
Вже в 2015 році стало відомо, що Коломойський, Боголюбов і Діденко є бізнес-партнерами. Тим часом «Татнафта» в європейських судах добилася стягнення з України – не з «Привату», їх росіяни «наздоганяють» окремо – 112 млн. дол. Як компенсацію за втрату свого майна - «Укртатнафти».
Тим часом держава і НАК міцно відсунуті від управління заводом, збори акціонерів не проводяться з 2010 року, а всі спроби зробити це натрапили на очікуване опір «приватних» акціонерів.
Кажуть, таким же чином «Приват» отримав благословення на легалізацію захоплення «Укртатнафти» від Антимонопольного комітету України. Питання довго не рухалося, але один з голів відомства «підмахнув» дніпрянам необхідні дозвільні документи буквально за день до своєї відставки.
«Вони («приватівці». - Авт.) чекали моменту більше року і зробили все, коли відкрилося вікно можливостей. Людина вийшла з гарною «допомогою»», - говорить один з юристів, що спеціалізується на антимонопольному законодавстві.
Зараз нова передвиборча пора. Який трофей буде на цей раз?
Є всі підстави вважати, що мозковий центр, який перебрався до Женеви, націлився на весь ринок нафтопродуктів. У березні «Укртатнафта» подала в Мінекономіки заяву з вимогою провести спеціальне розслідування і ввести обмеження на імпорт нафтопродуктів.
Навіть побіжного ознайомлення з 60-сторінковим документом досить, щоб зрозуміти: шансів на успіх нуль цілих і нуль десятих. Для введення обмежувальних заходів зростання імпорту протягом останніх трьох-п'яти років повинен бути несподіваним, різким і значним. Насправді за цей період ввезення палива падав, оскільки «Укртатнафта» збільшила переробку.
Та й саме розслідування може зайняти кілька місяців, а то й років. На що ж розрахунок? Згідно із законом, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі має право ввести попередні заходи на період розслідування.
Схоже, це і є мета «нових швейцарців». Обмеження імпорту дозволить «Привату» зайняти до 50% ринку дизельного пального і майже 100% ринку бензину. Фактично це монополія. Що це обіцяє споживачам, пояснювати не потрібно.
Навряд чи щось отримає і держава. За підприємствами «Привату» - в основному борги, збитки і санкції, а від управління «Укртатнафтою» держава відсунута.
Розв'язка історії близька: заяву «Укртатнафти» зареєстровано 23 березня 2018 року. Протягом місяця міжвідомча комісія повинна прийняти рішення про відкриття розслідування і введення попередніх заходів.
