Двадцять п’ятого лютого – відзначаємо сто сорок восьму річницю від народження Лесі Українки. І вже починаємо готуватися до сто п’ятидесятої. Лесю Українку не можна забувати.
Леся Українка вважається найважливішою в українській культурі жінкою за весь час. Зараз за неї згадують не так часто, як могли би. Тема творчості й життя Лесі – це невичерпна тема, тут є безліч цікавих фактів.
Справжнє ім’я Лесі Українки – Лариса Петрівна Косач. Леся – це дитяче ім’я, яке стало загальноприйнятим літературним псевдонімом. Кажуть, що інколи вона підписувалася Косач-Драгоманова. Драгоманова – материне прізвище. Вийшовши 1907 року заміж за молодшого на дев’ять років юриста і музиканта-народознавця Климента Квітку, вона стала Косач-Квіткою.
Її чоловік дожив до осені 1953. Зазнавши репресій і в один момент зрозумівши, що життя на волосині, він вчинив нестандартно: перебрався до Москви і там більш-менш спокійно займався українською культурою. Бувши професором, у 65 років одружився на значно молодшій піаністці, яка писала дисертацію про українські думи.
Ще до Климента Квітки у житті Лесі було велике кохання. Сергій Мержинський, російськомовний білорус, він помер у тридцять років. Леся була до останнього із ним, на той момент їй було двадцять дев’ять. Вони познайомилися завдяки діяльності у політичній партії, що потім виродилася у більшовиків.
Лесі були притаманні ліві ідеї. Тоді соціалізм був надзвичайно модний, як зараз демократія. І Грушевський, і Петлюра були соціалістами. Це був час не наслідків печальних соціальних експериментів, а час об’єднання більшості хороших людей під гаслами нової теорії, яку більшовики понівечили. 1901року Леся Українка переклала нашою мовою «Маніфест комуністичної партії» Карла Маркса та написала про нього натхненну статтю. Зараз прийнято говорити, що згодом вона переросла ліві погляди. До встановлення радянської влади та більшовицької диктатури вона не дожила п’ять років, а її мати відкрито йшла наперекір системі до своєї смерті у 1930-му.
Світогляд Лесі формувався в опосередкованій участі у боротьбі з царським режимом з самого дитинства.
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянуть іще раз на рідну країну,
Поглянуть іще раз на синій Дніпро, —
Там жити чи вмерти, мені все одно...
Це перший вірш Лесі, написаний у дев’ять років. Тоді її двадцятидвохрічну тітку вислали до Сибіру за участь у замаху на шефа петербурзьких жандармів. Того ж року до Косачів приїхала жити материна однокурсниця з дитиною, яка повернулася із Сибіру. Туди відправили її чоловіка за критику царя, там він і помер. А наступного року приїхала друга тітка з двома синами, бо її чоловіка теж заарештували і вислали.
Леся жила у різних місцях окупованої російською імперією України. Була, до речі, й у Харкові та Богодухові. Але то згодом.
Її перша збірка «На крилах пісень» (1893) вийшла у Львові, де тоді був шанс уникнути цензури. Тоді Леся була у Львові з родиною, в гостях у «Просвіти», в Івана Франка та родини Шухевичів. Примірники збірки таємно провозили до Росії.
Наша героїня практично все життя тяжко хворіла на туберкульоз кісток. Його виявили 1883 року, через три роки після того, як Леся дуже сильно застудилася під час купання у ополонці на Водохреща.
Але вже хвора, вона дала нам таку кількість і якість творів, що ніхто з її величчю і впливом на українське суспільство не сперечається. «Напишу одну сторінку — і цілий день голова болить» - так вона писала про своє здоров’я. Але писала вона багато.
Леся Українка померла першого серпня 1913 року у Грузії, на руках матері та чоловіка. Це було через чотири роки після свого батька. Без участі духовенства похована на Байковому кладовищі у Києві. Мати пережила її на сімнадцять років.
Через десять років, вже за радянської влади, вийшло найповніше її видання. Після цього культ Лесі у СРСР набирав обертів, але її твори видавали вже з цензурними правками.
Тепер у нас є багато можливостей для вивчення та увічнення нашої найкращої поетеси.
Зазвичай на грошах зображені ті, хто створює цінності, які не купуються і не продаються. Двісті гривень – не єдиний грошовий знак, де можна бачити Царівну Лесю. Десятого квітня 1996 року було введено в обіг срібну монету на мільйон карбованців. Восени того ж року один мільйон став десятьма гривнями, що було приблизно як зараз тисяча гривень. Але це була ювілейна монета до 125-річчя, сувенір. У серпні 2001-го ввели відомі нам двісті гривень. П’ять років це була найдорожча банкнота України.
За два роки буде стоп’ятидесятиріччя від дня її народження.
