Командир відділення підрозділу розвідки спеціального призначення 3 бригади оперативного призначення «Спартан» молодший сержант Станіслав «Велес» Макаренко пішов від нас у засвіти.
Він всього себе віддавав боротьбі з російськими окупантами. На превеликий жаль його життя обірвалось раптово. Йому було всього 45 років.
З Велесом ми познайомились у Бахмуті. Це був січень 2023 року. Бійці бригади «Спартан» тоді бились на околицях міста. Жорстокі бої велися за кожен будинок та двір. Він був легкий у спілкуванні, заряджений на Перемогу. Стас належав до сержантського корпусу, був беззаперечним лідером для своїх людей. Він особисто йшов туди, де було найнебезпечніше, робив все можливе, аби зберегти життя побратимів. Вже тоді, він поділився мрією воювати у складі розвідки. Попри надзвичайно важкі обставини було зрозуміло, що він досягне своєї мети.
«Це був один з найкращих моїх побратимів, товаришів. У скрутну хвилину завжди готовий був підставити своє плече. Це була велика людина. Він не так давно у нас у підрозділі, але став нам як рідний брат, – згадує побратим Велеса Хата. – Стас перевівся до нас з другого батальйону, якщо мені не зраджує пам’ять. Це було вже у Бахмуті. Ми з ним виконували задачі біля м’ясокомбінату, вели бої за дев’ятиповерхівки. У нього була максимальна самовіддача. Накази ніколи не обговорював. Працював дуже чітко. На той час він був звичайним стрільцем-розвідником у моєму взводі. Ходив на задачі, де проявляв себе якнайкраще. Є відео з Опитного, де Стас стріляє з даху зруйнованої будівлі по ворожій піхоті з РПГ, коли вони намагались змінити позицію. Тоді було дуже небезпечно, бо це найвища точка, і по нас працював снайпер. Ще й будівлю почав «розбирати» танк. Він ніколи не падав духом, і не давав цього робити іншим».
Велес у день, коли розпочалося повномасштабне вторгнення російських окупантів перебував у Гостомелі, звідки сам родом. Тоді його ранок розірвали звуки авіації, які атакували аеропорт. Починав служити у військовій частині 3052, тримав лінію оборони у Великій Новосілці на Донеччині. У грудні 2022 року перевівся у 3 бригаду оперативного призначення, аби боронити Україну – спочатку в Бахмуті, потім на запорізькому напрямку. Бився проти штатних російських військових, підрозділів маріонеткових «республік» «вагнерівців». Він багато серця і душі вкладав у своїх людей. Активно готував бійців «Гвардії Наступу», прекрасно розумів і приймав всю складність свого вибору – бути розвідником. В одному зі своїх прижиттєвих інтерв’ю він говорив.
«Розвідка позицій противника та виявлення їх вогневих точок ведеться за допомогою аеророзвідки – безпілотних літальних апаратів, розвідувальних груп та спостережних постів, радіотехнічних засобів розвідки. Ми опрацьовуємо місцеве населення на лінії зіткнення, передаємо розвідувальні дані командуванню для планування майбутніх військових операцій. Займаємось не тільки спостереженням, іноді доводиться проникати глибоко у тил противника, приховано виконувати поставлені завдання, виконувати мінно-вибухові роботи», – розповідав Велес.
Гвардієць взагалі не боявся війни, і воював за те, щоб вона закінчилася якнайшвидше. Його не вабили закордонні горизонти. Велес черпав свої сили у рідній землі та вірі, а ще у сім’ї, яка, як і його країна, має бути вільною та щасливою.
Без чоловіка, батька та дідуся залишились люблячі дружина, донька, син та онука.
Національна гвардія України висловлює співчуття рідним та близьким Велеса. Станіслав назавжди у наших серцях.
Служба інформації та комунікації військової частини 3017 Національної гвардії України