Офіцер Нацгвардії Бур розповів як виживає наша піхота під Кремінною
За цей рік ліси під Кремінною із зелених легенів Луганщини перетворилися на суцільне пекло.
Про те, українські воїни виживають та нищать ворога у неймовірно складних умовах розповів офіцер 5 Слобожанської бригади Нацгвардії на псевдо Бур – повідомляє відділення інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України.
До суміші запахів хвої та тіл, що розкладаються, звикнути складно. Особливо, з наближенням літа. Інтенсивність вогневих контактів та роботи артилерії не менша, ніж на Бахмуті. Ліс катастрофічно рідшає. Міна чи танковий снаряд, стикаючись зі стовбурами дерев, витинає ще більше елементів, які можуть вражати бійців, які утримують позиції. Ворог не прощає жодної помилки.
«Це - ад (пекло). Якщо не окопався — вбили. Виліз із бліндажа — вбили. Заснув — вбили. Якщо пропустив ДРГ чи атаку ворога — вбили, – ділиться офіцер НГУ Бур. – Спочатку лютого вони трохи підірвали наш фронт, а нас перекинули під Кремінну. Зайшли в ліс почали окопуватися. Били, звісно, жорстко: танки, міномети, СПГ, гелікоптери. Летіло все, що у них [російських окупаційних сил] було. В артилерії у них перевага. Десь на двісті снарядів, що вони по нас випускають. Приходиться десять наших. Кожні шість секунд чути вибух. Спершу було дуже складно. Поки весною наші Himars не відпрацювали по їхніх логістичних центрах. Тепер вже вибухи кожні десять секунд».
Нацгвардійці стійко утримують свої позиції, хоча ті постійно осипаються через обстріли – кремінські ліси висаджувалися на пісках. Загарбники намагаються їх звідти «викурити» забороненими методами.
«У них є дрони з тепловізійними камерами. Вони бачать скупчення людей і намагаються скинути туди балони з газом на вхід бліндажа. Зона ураження до 50 метрів. Потім виїдає очі та горло, — пояснює гвардієць. І додає, що рятують від цієї загрози протигази. – Виходити з позицій у цей час не можна. Це буде самогубство, бо відразу починається штурм чи обстріл. А було таке, що навіть стріляли з УР-77. У них він називається Змій Горинич. У мене на позиціях три таких прилітало. З трьох вибухнув лише один, але шкоди наробив дуже багато. Це система розмінування мінних полів. БМП, на шасі якої ця система - дуже маневрова: з РПГ не дістанеш, а танків за нами не було.»
Окупанти зазнали значних втрат під час штурмових дій на напрямку, який утримують гвардійці.
«Танк «Прорив» - гордість «федерації». Не прорвався. Його рекламували, як найкращий російський танк. Він пройшов на сто метрів, але побачив ще більше поле мін, і відчув влучання РПГ, тоді він розвернувся, підняв трал і спробував звідти поїхати, але наскочив на міну, яку перед цим відштовхнув. Хлопці добили його з РПГ, – пояснює Бур. Він додає, що російські десантники атакують з різних сторін, намагаючись знайти слабкі місця в обороні та використовуючи складний рельєф.
«Бувало від трьох до семи хвиль атак за добу». Виходили завдяки рельєфу за 30-40 метрів від нас. Псковський десант. Але ми теж маємо важкі кулемети. Розбирали їх (нападників). Багато. Без рук-ніг, а все одне повзе. Відстань між нашими та ворожими позиціями трохи більш як сто метрів. Навіть недосвідчений автоматник може працювати по цілях. Але вони бачать лише мою каску, а самі наступають на повен зріст. Багато їх там тепер лежить розкладається, – ділиться Бур. – Заради експерименту вночі виставляв російську каску, у яку вставляв загорнуту у каримат грілку для рук. Вони (росіяни) думали, що під каскою голова. Їхні снайпери зосереджено туди стріляли. А наші контрснайпери бачили звідки ведеться вогонь і відстрілювали їхніх снайперів».
При цьому Бур запевняє, що навіть у такому пеклі, яким сьогодні є кремінські ліси є місце диву.
«Дуже багато поранених. Але ми знаємо, за що стоїмо. А вони — ні. Там трапляється багато дивного. Два метри від мене впала і розірвалася міна. Поряд був хлопець-десантник. Його сильно посікло уламками. Все навколо порозбивало: кулемет, гранатомет, постріли на РПГ. У нього з шиї фонтан крові, лице, руки, ноги посікло. На мені — жодної подряпини. Як так вийшло, не розумію. Хлопця евакуювали під жорстким обстрілом. Над нами дрон висів, тому клали дуже близько. Іноді до десяти метрів. Хлопець вижив. Зідзвонюємось тепер», – каже Бур. Він захоплено розповідає про бойові якості побратимів десантників, з якими разом гвардійці утримують позиції, і водночас з великою гіркотою згадує про загиблих товаришів.
До Кремінної Бур встиг повоювати на Вовчанському напрямку. Там у нього та його бійців стояла задача відтягувати на себе сили противника, вводити в оману його розвідку. Сьогодні війна для нього вже стала звичайною роботою. Навіть не віриться, що до повномасштабного вторгнення гвардієць був цілком цивільною людиною, не мав бойового досвіду, лише колись давно закінчив військову кафедру. Таку трансформацію він пояснює просто: його терпець остаточно урвався, коли він побачив, як його десятимісячна онучка ховається у підвалі від російських бомб.
Гвардійці 5 Слобожанської бригади є питомою складовою Сил Оборони України. Вони професійно нищать російських загарбників на східних рубежах й відчайдушно б’ються за волю та суверенітет українських земель. Вони продемонстрували свій професіоналізм на Харківському, Ізюмському, Балаклійському, Кремінському напрямках. Всі, хто бажає битися за власну землю, може приєднуватися до них.
