Ліси Слобожанщини окупантам не раді

Українським захисникам постійно доводиться протидіяти спробам інфільтрації диверсійних груп російських окупантів на Харківщині.

Харків оточує місцевість вкрита лісами, яругами, болотистими річками. Подекуди ними можна було раніше пройти непоміченим ледь не у центр деяких районів Харкова та навколишніх міст. Сьогодні гвардійці перетворюють цей мінус системи оборони на плюс, тримаючи під контролем не лише основні транспортні артерії, але й лісові дороги, на які раніше ніхто не звертав уваги.

«Це — пост денного та нічного спостереження. Спостерігаємо за дорогою та лісом, також вночі за небом, щоб безпілотники не пролітали непоміченими, доповідаємо про ситуацію, слідкуємо, щоб сторонні машини та особи не проникали, постійно зміцнюємо рубежі оборони», — розповів гвардієць «Крос». Такий позивний отримав через любов до футболу, служить вже вісім місяців. — «Скільки б не служив — настрій бойовий, відмінний [сміється]!»

Ліс, звісно, добре маскує, але й створює підступну ілюзію безпеки. Тим часом тут є чимало своїх нюансів: обмежений огляд місцевості, небезпека пожеж. До реальності нас повертають також понівечені дерева. Одні з них зрізано уламками, ніби величезним серпом, інші зламані, наче сирники. Саме тому, гвардійці постійно мають бути напоготові.

«Ми готові відбити напад. Підрозділ у нас змішаний. Служать мобілізовані, контрактники та строковці. Всі налаштовані рішучо. Ми готові відбити напад ворога, зупинити його просування на підступах до Харкова», – пояснює гвардієць Віталій.

«Це — наші бліндажі. Вони складені з товстих колод. Це міцні підземні укріплення. Ми виконуємо бойові завдання з охорони військового містечка та утримання закріплених за нами рубежів оборони. Основні позиції будувалися швидко, десь за тиждень зробили — іншого вибору не було. Зазвичай, у бліндажах знаходиться зміна, що відпочиває», — ділиться гвардієць Станіслав. До війська він працював телеоператором. Наразі його «армійський» курорт затягнувся — «Робота телеоператором принесла мені витримку. Бувало, що цілими днями працював без відпочинку: зі зйомки на зйомку, тільки встигаєш замінити флешки та журналісти мінялися. Працював на студії «Місто», на полтавському телеканалі «Центральному». Навчався на факультеті журналістики в університеті. Наразі, відслужив дев’ятнадцять місяців. Звісно, вже хочеться додому, але ми тут потрібніші!»

Тим часом оборонці Харківщини мають можливості протидіяти не лише диверсійним групам, але й більшим, зокрема механізованим підрозділам противника.

«Я орієнтую нашу зброю на місцевості. Даю координати по цілі. Все це, наразі, роблю за допомогою артилерійської бусолі — це такий дуже чутливий та точний компас (тут не 360 одиниць, а 6000)», — розповідає гвардієць «Степ». До 24-го лютого він жив вже декілька років у Чехії, працював на заводі, був відповідальний за якість продукції. Коли почалось повномасштабним вторгненням російської федерації він терміново вивіз родину, а сам пішов до Національної гвардії України. Свій вибір спеціалізації та позивного пояснює тим, що дуже любить подорожувати:

«На навчання я витратив місяць. Хто і на чому буде спеціалізуватися — це все було вирішено добровільно. Я погодився, бо добре розуміюсь на мапах та смартфонах. У нас є спеціалізовані програми, яка допомагають нам наводити на ціль, робить розрахунки. Я тут, бо це — мій дім, моя країна. Не важливо, що я жив у іншій державі. Я сам з Харкова, розумію, що це мій обов’язок, як громадянина України. Ми будемо максимально якісно працювати та нищити ворога.»

Гвардійці прикладають максимум зусиль, аби зміцнити периметр оборони Харкова та міст Харківщини. При цьому вони тісно взаємодіють зі Збройними силами України, Територіальною обороною та іншими силовими відомствами.