Вони живуть на кожному взводному опорному пункті та блокпості, і вже воєнне життя складно собі уявити без тварин.
30 листопада – день домашніх тварин, і хоч в Україні це свято не відзначається, це не привід не розповісти про тих, яких багато біля лінії розмежування.
Напевно життя наших гвардійців було б більш похмурим і важким, якби не їхні чотирилапі підопічні.
До «братів наших менших» ставитися можна по-різному – бути прив’язаними до них, боятися чи поважати. Але залишатися абсолютно байдужими не виходить, особливо, коли бачиш непідробну і відверту любов цих створінь до оточуючих.
Сьогодні тваринки живуть і служать на блок-постах і взводних опорних пунктах разом із бійцями 24Х7. Так само, як і в звичайному житті, коти та собаки відіграють важливу роль. І хоч зараз вони не витягують убитих і поранених з поля бою, як під час Другої світової, і не підвозять боєприпаси, проте роблять будні солдатів набагато яскравішими, як «психотерапевти» навіть у найскладніші моменти вміють «розрядити» обстановку, нагадують бійцям про дім.
Коти – це справжні рятівники від гризунів, які не просто лізуть в бліндажі та намети: ночами вони можуть і вкусити солдата, гризуть чоботи та одяг, ну а запаси продовольства для них окрема і непереборна спокуса. Тому в боротьбі з мишами допомога котів справді безцінна.
«Коти нас дуже виручають у боротьбі з мишами, як тільки приходить ніч, в них тут починається «Лас-Вегас». Вони починають шпортатись крізь - знизу доверху, бігають і по полу, і по стелі, ну і наша кішечка за ними. Ось і сьогодні вже двох принесла», – розповідає капітан Сергій Калінін
Як правило, пухнастики до хлопців прибиваються самі, хоча дехто з них народився вже тут, в їхніх теперішніх домівках. Якщо приплід великий, хлопці роздають кошенят або цуценят своїм побратимам на інші ВОПи. Так і починається дружба і народжується велика військова родина.
«Ці два чарівних котики несуть з нами службу на ВОП. Рижий кіт Шкідник дістався нам у спадок від попередньої зміни. Трьокольорова киця Мурочка прийшла на опорник при заїзді. Вони справжні мисливці, щоночі ловлять мишей, а вдень полюбляють спати на наших ліжках, або просто на речах. Щовечора вечора вони вмощуються у нас на колінах і муркотять наче той трактор, але це ї є справжній сеанс психотерапії. В такі моменти думками повертаєшся додому, де тебе завжди ждуть та люблять», - говорить солдат Ігор Расторгуєв.
Собаки – унікальні створіння, вони настільки віддані та вдячні своїм господарям, що про цих тварин можна складати легенди. Вони охороняють наших захисників, попереджають про наближення ворогів, граються зі своїми побратимами, привносячи у їхнє життя радість і тепло.
Старшина Дмитро Єговцев, в минулому був кінологом у Слов’янському полку. Наразі він займає іншу посаду, але дещо від попереднього фаху лишилося – це любов до тварин. Його вірний ротвейлер завжди з ним – і вдома, і на службі.
«Собаку зовуть Джой, невдовзі йому буде чотири роки. Пес врівноважений, команди розуміє на трьох мовах, навчений розпізнавати і знаходити за запахом, трохи балуваний, але це нормально», - посміхається Дмитро.
Зараз старшина виконує завдання на одному з взводних опорних пунктів Луганщини, Джой і тут з ним, причому не просто як вихованець, а і як ще один повноцінний боєць.
«Це не просто улюбленець, член сім’ї, друг, а ще й напарник. Спить він тут, поряд зі мною у наметі. Але з настанням темноти Джой виходить на патрулювання зі зміною, що дуже корисно, бо кожен шерех він добре чує. Бійці говорять, що цього собаку треба теж внести в список особового складу ВОПу, щоб він також отримував грошове забезпечення, бо роботу тут виконує нарівні із солдатами», - говорить старшина.
Тут в районі проведення Об’єднаних сил зустрічаються і службові собаки, які в частинах в повному обсязі не можуть виконувати штатні обов’язки, і звичайні, які не проходили спеціального навчання – таких, до речі, на постах – більшість.
«Ви б бачили, які розумні у неї очі! Вона все розуміє, її не треба вчити командам. Ось, наприклад, наша Пінта не знає команди «до мене», але скажеш: «Пінта, йди сюди» – і вона тут як тут. Або, припустимо, чуєш шурхіт далеко, нахиляєшся до неї: «Пінта, піди розберися» – і вона хутко летить в кущі! От не собачі у неї очі, дивиться на тебе як людина!», – з теплотою і неприхованою любов'ю розповідає Сергій Вінник.
А це вже інший взводний опорний пункт, що розташований в Луганській області. Хлопці саме тут і познайомились із цією неймовірною собацюрою. Пінта прибилася до військовослужбовців, переходила «у спадок» від батальйону до батальйону. Непомітно прив'язалася до Сергія, ходила за ним по території, чергувала з ним на спостережному посту.
«Там вночі холодно. І прийде вона, бувало, до тебе, притулиться до ніг. Вона гріє тебе, ти – її. Одне тепло навпіл ділимо. Але Пінта, вона не просто так з нами тут сидить, вона працює. Собака дуже допомагає. Тільки почує найменший шум – гарчить, гавкає, вискаленою пащею показує туди, де відбувається щось підозріле. Вона у нас справжній боєць, улюблениця, невід’ємна частина охороняємого об’єкту та нашої дружньої і злагодженої команди», - зазначає Сергій.
І таких історій занадто багато щоб вмістити їх в коротеньку замітку. За 6 років війни українські волонтери вивезли з території бойових дій сотні безпритульних, покинутих або народжених уже під час війни тварин. Багато чотирилапих ще лишається в районі ООС, але завдяки такому своєрідному симбіозу з військовими вони не кинуті, вони – вдома і їх – люблять.
