У Харкові пройшла презентація кращого військового українського роману
Роман, визнаний на всеукраїнському конкурсі «Коронація слова» кращим військовим романом, презентувала харків'янам автор Людмила Охріменко.
Книга розповідає про українського розвідника, спецназівця. На початку оповідання і на початку 2015 року він потрапляє в полон. Але в подальшому військовий з позивним «Оскар» звільняється, повертається в стрій і продовжує захищати Україну.
За словами Людмили, все люди, описані в книзі, мають прототипи. Деякі - кілька прототипів.
«Оскар» - це позивний. Оскар - це символ перемоги. І Оскар - це Шиндлер, який під час 2 світової війни рятував євреїв.
Книга присвячена українській військовій розвідці, її воїнам, бійцям з позивними «Борода», «Змій», «Оскар», «Гора», «Майорчик».
Ці розвідники допомагали автору писати роман.
«Я їх вимучувала, я з ними зустрічалася, я їх трусила як грушу, щоб вони мені розповіли все, що з ними відбувалося, що знають, що відчували» - посміхається Людмила.
Їй також допомагали волонтери - Марина Полякова, Анжела Денисенко, Сергій Єрмаков, Володимир Ангелов і Алла Назаренко – волонтер зі Слов'янська.
Під час першого карантину Людмила отримала через соцмережу повідомлення від військового, який просив допомоги. Як волонтер, вона відреагувала нормально - багатьом військовим потрібна допомога. Згодом вони стали друзями і тоді військовий запропонував написати його історію. «Оскар» і Людмила стали працювати разом.
Тексти «Оскара» були зовсім не художніми – зайшли в такий-то населений пункт, атакували блок-пост противника, знищили стільки-то техніки, стільки-то живої сили... Для роману явно замало.
Через 2 місяці листування все-таки написали текст. Вичитавши текст, «Оскар» зник і припинив будь-яке спілкування з Людмилою.
Людмила Охріменко написала вже кілька книг про війну, але «Оскар» - найсерйозніша її робота. Для того, щоб роман побачив світ, довелося багато спілкуватися, взаємодіяти з багатьма людьми, що було дуже непросто.
Відправляючи свою книгу на конкурс, Людмила хотіла тим самим заявити про себе, на перемогу не розраховувала. Але коли оголосили переможця - просто не могла повірити.
Людмила каже, що їй хочеться, щоб книга сподобалася, щоб на неї відреагували, щоб вона відкрила в людині щось нове, щоб змусила читачів замислитися.