В Харківському центрі культури і мистецтва відбувся прем'єрний показ документального фільму про оборону Донецького аеропорту «Трохи нижче неба» і зустріч з його авторами.
Продюсер фільму – ветеран АТО та журналіст Михайло Ухман, режисер Руслан Горовий.
Глядачі мали змогу побачити, як «кіборги» обороняли Донецький аеропорт від російських загарбників.
Вони побачили звичайних людей, які пішли обороняти свою батьківщину, бо не могли вчинити інакше.
Але в фільмі нема героїчного пафосу, глядачам розповідали про війну звичайні хлопці.
Це були дуже прості розповіді, які завдяки простоті чіпляли глядачів за живе. Хлопці багато розповідали про те, як під шаленими обстрілами їм підвозили харчі та набої, як звідти вивозили поранених. І розповідь про випадок, коли у МТЛБ з пораненими по дорозі з аеропорту заглох двигун підкреслив той неймовірний ризик, у якому жили і воювали наші бійці.
У фільмі показано дуже багато – і оборона, і знущання в полоні, і горе сімей, куди вже не повернуться з цієї війни солдати. Важко дивитися й слухати, але неможливо відірватися.
«Саме завдяки таким фільмам ми повинні пам’ятати про такі події і, перш за все, завдяки ким відстоювалась, і зараз відстоюється незалежність нашої України. - каже Сергій Жадан після перегляду - Я якось багато інформації цієї знав. Але ці історії, мікроісторії – мені здається що все це те, що якраз автори фільму зробили якось надзвичайно болюче і надзвичайно точно. Ці мікроісторії, які ми чули на вулиці. Тому що коли говоримо про захист аеропорту, про захист кіборгів, мається на увазі якась героїчна історія, і часто за цим словом – «кіборги» - героїчним, яке належить до епосу, не бачаться живі чи вже загиблі люди. А натомість вони вишили з цієї історії якусь мікробіографію наших хлопців. Та і коли ти бачиш, дійсно, ці очі, коли чуєш голоси тих, хто залишився після них, членів їхніх родин, все це сприймається набагато гостріше, набагато приватніше.»
За словами Михайла Ухмана, на фільм в нього пішло два роки. Це небагато, бо солдати не дуже полюбляють ділитися враженнями та власними відеозйомками. Але Михайло такий же солдат, до нього більше довіри:
«Це – ціна того, що я перебуваю на фронті і мені вдається отримувати унікальні кадри, унікальні історії і знайомитися з унікальними людьми, яких не побачиш тут в мирній країні.»
Він каже, що спочатку це біла історія чотирьох десантників, які боронили ДАП. Але розповіді їхніх побратимів, друзів, родичів тягнули за собою інші епізоди. Так з’являлися інші герої – з Харкова, з Дніпра, з Черкас, з Волині, з Тернопільщини. Вся українська географія представлена у цьому фільмі.
Найближчим часом українські глядачі матимуть змогу побачити фільм на екранах телевізорів. А Михайло вже готує свій другий фільм. Теж про російсько-українську війну, але художній фільм, бойовик.