«Зради» і її любителів у нас в надлишку. Її плодять не обов'язково українці. Те «Аль-Джазіра», то грузинський телеканал «Руставі-2».
Не встигло в українському суспільстві вщухнути обурення з приводу «сенсації» викинутої арабським телеканалом «Аль-Джазіра» про роль Валерії Гонтаревої у виведенні в офшори брудних грошей Віктора Януковича, як в благодатний вогонь української «зради» підкинули нових дров. Цього разу з пов'язаного з головним революціонером сучасності Міхеілом Саакашвілі телеканалу «Руставі-2» з дружньої нам сонячної Грузії.
Грузинський телеканал опублікував розписки нібито зроблені власноруч президентом України Петром Порошенко для ФСБ Росії, в яких той нібито запевняє спецслужбу країни-агресора в своїй повній лояльності, обіцяє не діяти проти інтересів Російської Федерації, і всіляко доводить свою користь для російської економіки і наявність родинних зв'язків в цій країні. І хоча ці розписки нібито написані понад 10 років тому - 3 лютого 2007 року, українське патріотичне суспільство тут же накрила нова хвиля «зради». Ну, а як же інакше, адже президент особисто плазує перед ворожим ФСБ, а значить явно завербований зрадник ... Приклали свою руку до розгону цієї хвилі «зради» і опозиційні політики з табору Саакашвілі, дивіться, мовляв, хто практично святого Міхеїла Ніколозович в зв'язках з Сергієм Курченко звинувачує.
В Адміністрації Порошенко всі оприлюднені записки оперативно назвали «фейком». Мовляв, нагадаємо довірливим «зрадофілам», що в 2007-му старший син Петра Олексійовича ще й близько не був одружений, а тому не міг мати тещі в Санкт-Петербурзі, про що Порошенко нібито вказує в своєму листі. Та й без цього хронологічного невідповідності наведені листи виглядають як мінімум сумнівно - надто вже акуратним почерком написані, містять необов'язкові відсилання до всіх болючим для Петра Олексійовича російські теми, на кшталт Липецької фабрики «Рошен», та й в новинах за 2007 рік неважко побачити, що в Росію тоді Порошенко так і не пустили, а значить сенсу писати їх не було зовсім ніякого. Загалом, навіть «Українська правда», розуміючи сумнівність документів, принесла свої вибачення читачам за те, що некоректно спочатку подала новина.
Але справа навіть не в цьому. Зрештою 10 років тому відносини України з Росією, хоч і були далекі від дружніх, ні про яку війну і анексії мова тоді явно не йшла, а тому ніякої особливої крамоли в тому, щоб обіцяти не діяти проти інтересів РФ при в'їзді на територію цієї країни, за великим рахунком немає. Важко уявити не тільки Порошенко, але і будь-якого іншого українця, який на кордоні з Росією буде обіцяти займатися підривною і диверсійною діяльністю.
З огляду на близький до Саакашвілі джерело «вкидання» компрометуючих розписок, все виглядає в першу чергу як помста Міхеїла Ніколозович Петру Олексійовичу, по-перше, за кримінальну справу про зв'язки з Курченко, а по-друге, за оприлюднення особистого листа з проханням помиритися. Інше питання, а як «Руставі-2» отримало розписки Порошенко (не важливо фейковий вони чи ні). А отримати цей компромат грузинські журналісти могли тільки від росіян і саме Москва в цій історії виявляється головним вигодонабувачем.
Не потрібно мати розуму аж понад голову, щоб зрозуміти, наскільки конфлікт Саакашвілі і його прихильників з Порошенком вигідний Кремлю. І чим жорсткіше і безкомпромісність буде ця війна, тим краще для росіян. А підкинути Міхеілу Ніколозович трохи зброї в його боротьбі з Порошенком - це вже питання техніки. Ну а те, що в цій історії і сам Саакашвілі виглядає людиною, пов'язаним з російськими спецслужбами, для Кремля ще краще. Каші, як відомо, маслом не зіпсуєш.
Саакашвілі, схоже, теж розуміє, що історія з розписками б'є і по ньому, а тому вирішив від них по можливості дистанціюватися, заявивши, мовляв, я особисто не вірю, що Порошенко міг подібне писати, але, за великим рахунком, мало чи будь-що я не вірю, всяке можливо.
Таким фінтом, Міхеїл Ніколозович не тільки спробував відійти від підозр у співпраці з російськими спецслужбами, а й постарався згладити градус конфлікту з Порошенком. При всій любові Саакашвілі до непримиренного революційного пафосу, він, схоже, чудово усвідомлює хиткість свого становища в Україні. І хоча війна компроматів між ним і Порошенко триває, українська державна машина все ще досить доглядає з грузинським апатридом. Навіть не дивлячись на тяжкість обвинувачень щодо співпраці з Курченко, ні про арешт, ні про екстрадицію до Грузії мова поки не йде. А після історії з розписками, Порошенко міг би і «псіхануть», що, звичайно, пішло б на шкоду самому Порошенку, але Скаакашвілі від цього було б не легше. Так що рішення екс-президента Грузії вдавати, що він до компромату відношення не має в цілому правильне.
Але головне у всій цій історії, що не метання Саакашвілі, а то, що перезбуджені революцією і війною українці виявилися занадто чутливі до інформаційних вкидань, а влада занадто чутлива до громадської думки (що, звичайно, швидше позитив, ніж негатив), і такою ситуацією успішно користуються все ті, хто намагається впливати на українську політику з-за меж нашої країни. Власне, історія із засекреченим судовим рішенням про гроші Януковича, спливла через «Аль-Джазіру» - ще один подібний факт. Правда, тут швидше за все джерелом інформації стала не Росія, а наші західні партнери, у яких теж є бажання і можливість тиснути таким чином на українську владу. І серйозна відмінність ще в тому, що розказана «Аль-Джазірою» історія не фейк, а правда. Правда про Гонтареву, яка була відомою більшості і без публікації «секретного» рішення Краматорського суду, «Аль-Джазірою», журналісти якої навряд чи представляють де знаходиться цей самий Краматорськ. Власне, вже тільки це змушує задуматися про маніпулятивних, хоча, безсумнівно, благородні цілі даного вкидання.
Ефективності вкидання подібних компроматів сприяє і традиційна нелюбов українців до влади, взагалі, що є своєрідним продовженням традиційного українського патерналізму - від нових політиків при владі завжди чекають всього хорошого і відразу, і дуже розчаровуються, коли цього прогнозованого не відбувається.
Так що головний висновок, який ми всі повинні винести з історії з розписками - це не те, що фейкові вони чи ні. В першу чергу всі ми повинні усвідомити, що, кидаючись від однієї «зради» до іншої, ми вкрай вразливі для інформаційних атак, і з цим треба щось робити. Рецепт від цієї соціальної хвороби більш ніж простий - потрібно поменше йти на поводу у емоцій, і побільше звертатися до розуму. Ось тільки на практиці дотримуватися цих простих порад виходить далеко не у всіх.
