Як в Харкові продали діалізних хворих

«Візьму в оренду ще півсотні хворих на ниркову недостатність, перевага - ходячим.»

Саме так повинна виглядати чесна об’ява в газеті, яка б відображала що саме відбувається в Харкові з лікування діалізних хворих. Але чесних об’яв в такій справі ніхто не друкує, а діють крадькома, щоб розпилити більше державних грошей, але зберегти поважне обличчя.

В медицині є така процедура як гемодіаліз. Це лікування, при якому кров фільтрується поза тілом за допомогою діалізного апарату. Його ще називають штучною ниркою. призначають його при нирковій недостатність, яка виникла через хворобу або травму, деяких інших станах.

У більшості цивілізованих країнах світу гемодіаліз - це тимчасове лікування, до пересадки нирки. Адже це досить коштовна процедура, вартість одного сеансу за оцінкою НСЗУ в 2021 році  2074 гривні, а хворому в тиждень потрібно 2-3 процедури.

Окрім грошей гемодіаліз знижує рівень життя пацієнтів - вони наче прив’язані до свого нефрологічного центру, не можуть нікуди надовго поїхати, влаштуватися на роботу, адже повинні кожні три дні проводити по декілька годин з голкою в руці на медичному кріслі. Про самопочуття хворих годі й говорити.

Питання - чому в Україні замість інших країн зупинилися на гемодіалізі, а не пересадки нирок. Відповідь проста - тому, що ця процедура приносить шалені заробітки корупціонерам, медичному лобі офіційних нефроцентрів, політикам та бізнесменам.

Адже самі хворі за процедуру не сплачують. Навіть у заможних людей немає грошей довічно плати за гемодіаліз. Враховуючи що без процедури людина вмирає, держава бере на себе зобов'язання оплачувати процедуру.

До впровадження медреформи гроші розподілялися як цільова субвенція через обласні бюджети, й вже регіонах проводили тендери на «расходники» ( сама вартістна частина процедури), й «свої» фірми заробляли на хворих.

Після реформи НСЗУ сплачує за проведення процедури лікарням, які організують лікування - як державними, так й приватним, - які вже надають послуги хворим.

У Харкові таких два - приватний Слобожанській центр нефрології та держаний Харківський обласний клінічний центр урології та нефрології імені Шаповала

Начебто хворі у плюсі, конкуренція дає змогу лікуватися там, де якість вища. Але проблема в тому, що приватні центри відкрити в Україні переважно на державні гроші, вкрадені на лікуванні нефрологічних хворих. При сприянні керівників державних установ. В них немає операційних, немає мети розвивати трансплантацію та вилікувати хворих - є мета до смерті використовувати хворих на ниркову недостатність у прямому сенсі як дійних корів - отримуючи гроші за кожного хворого з бюджету.

Ще на початку 2010-х в Україні з’явилася діалізна мафія, яка постачала препарати по державним центрам по всій країні, отримувала численні відкати та воювали за зони впливу. Через це час від часу з’являлися проблеми у постачанні препаратів та хворі входили на пікети по всій Україні, зокрема і в Харкові.  Про те що тендери будуються на відкатах постійно писали медіа, але відкати були більше й скоріш за все в долі були всі зацікавлені.

Одним з головних гравців на ринку стала група дружніх компаній ТОВ «Лінк-Медитал», «Діавіт», «Бакмед,» які отримали мільярди відкатів на гемодіалізу.

Всі вони продукт чиновників, відповідальних за закупки й лікування хворих.  ТОВ «Бакмед», зареєстроване на угорську компанію «Іммедекс Європа», директором є Дмитро Сергійович Ледін. У числі першозасновників «Бакмеду» було держпідприємство «Укрмедпостач». До кінця 2012 року серед співвласників «Бакмеду» значився Леонід Каліннік. За даними ЗМІ, Леонід Каліннік і Сергій Ледін працювали на керівних посадах в «Укрмедпостачі». До 2010 року співвласником і директором компанії «Бакмед» був вищезгаданий Микола Баришевський. Далі Баришевській став власником «Лінк-Медитал», а Ледін - ТОВ «Діавіт» 

Коли НСЗУ стало платити приватним фірмам за діаліз, Ледін на вкрадені гроші відкрив в Києві приватний центр «Діавіт» , який за державний кошт надає послуги з діалізу. 

Потім Ледін прийшов у Харків та запропонував такий самий заробіток тут. Адже саме він згідно з реєстрами володіє контрольною часткою в «Слобожанському центрі нефрології» та є кінцевим бенефіціаром. Його партнером став регіонал, відомий своїми корупційними інтересами в медичній сфері, Володимир Скоробогач.  Співзасновником центра є Тимофєєв Андрій Леонідович, який є, в свою чергу, є директором в «Компанії Сокол 2017«, якою володіє Скоробогач.

Безумовно, про цих бізнесменів можна сказати - погано почали, але гроші направили на медичний бізнес, створили якісну послугу. Але зробити це вони не могли б шляхом чесної конкуренції. Державні гроші на нефрологію, які б могли бути направлені на модернізацію національних установ та створення бази для трансплантології йдуть в приватні кишені.

Адже приватна клініка з’явилася лише завдяки лобі в обласному керівництві та облздраві у змові з Державним центром.

Окрім Скоробогача, відношення до центру має колишній профільний віце-губернатор Євген Черняк. Він деякий час очолював установу.

Й не без участи керівникам Державного центру нефрології та урології Володимир Лісового, який фактично його й створив. Адже приватна клініка спочатку з’являється наче апендикс на спорідненій до центру території. Всі ці процеси відбувають в 2018-2019 році, адже в липні 2019 приймається рішення щодо реєстрації Слобожанського центра, а 2020 році він же показує дохід.

В цей же час Лісовой саме в липні 2019 року покидає пост директора Центра, на його посаду призначається Владислав Демченко, але колишній директор залишає за собою вплив на Центр. В 2020 році з державної структури хворих змушують переходити в новий приватний центр. Це відбувається на території центру з відома керівництва установи. Й це стосувалося більш-менш здатних хворих. Проблемних, з букетом захворювань, лежачих залишали у державній установі. Їх шанс на життя менший - тому й прибуток вони приносять менший.

Колаборація між приватною та державою установою така, що навіть люди, які виїжджали з окупованих територій жили в палатах державного центру, а послугу отримували в приватному. Таким чином, бізнес отримував гроші та пакет від НСЗУ, а держцентр витрати.

Закінчується це тим, що наразі Державний центр нефрології, фактично дітище Лісового є на стадії банкрутства. Процес був розпочатий ще у 2018 році, за часи головування реального керівника Центру Лісового, але весь час дії його, облради та керівництва облздрава, де Лісовий мав своїх людей, таких як Максим Хаустов, були направлені не на то, щоб зробити якісний науковий нефрологічний центр в Харкові, де можна було б проводити і діаліз, і операції по трансплантації, а не знищення його. Потужності й хворі Центру були використані для створення комерційної структури, яка б займалася діалізом та викачуванням державних грошей, без надії згодом отримати нові нирки хворим.