Сьогодні ми познайомимо вас з командиром аеророзвідки одного з бойових батальйонів нашої 5 Слобожанської бригади.
Ще у 2022 році всі казали, що ця війна - артилерії. Вже наступного року артилерію не уявляли без дронів у небі, які коректують її роботу. А тепер самі дрони опанували небо та мають власний неабиякий потенціал для розвитку – пише прес-служба 5 Слобожанської бригади.
Антону, 20 років, позивний «Райт», молодший сержант. Має майже дві вищі освіти, до закінчення Харківського національного університету внутрішніх справ ще рік, а от диплом Української інженерно-педагогічної академії наш герой захищатиме вже через місяць.
Війну зустрів вдома, разом із сім'єю. Перший місяць волонтерів, але згодом відчув, що цього замало. Тож, 31 березня 2022 року добровільно приєднався до нашої бригади.
Родина дуже нервувала, але я сказав їм, що сам обов'язково виберусь, а от вони мені заважатимуть. Батьки виїхали вглиб України, старша сестра поїхала за кордон, а я взяв документи та разом із другом однокласником пішов до військкомату. Але з’ясувалось, що той давно переїхав, тож ми пішли записуватись до ТРО, але й там не вийшло. Випадково дізналися про бойову частину НГУ, що приймає людей. Це вся історія, як я став гвардійцем, солдатом, стрільцем, - пригадує початок широкомасштабної війни Антон.
На той момент нашому герою було лише 18 років. Зараз - на ціле життя більше - це стає зрозуміло під час нашої розмови. Жорстко розставлені акценти, неймовірна вмотивованість, пронизливий погляд. На вигляд «Райту» навіть 18 буде забагато, проте гвардійцеві вже довелося командувати, приймати відповідальні рішення та дивитись в обличчя долі, про що свідчать дві контузії, отримані під час виконання бойових завдань.
Я був стрільцем лише місяць. Далі в мене з'явився перший мій квадрокоптер - відтоді я літаю. Одразу зрозумів, що це - дійсно моє покликання. Перший етап боїв 2022 року, в якому я брав участь, то по суті була глуха оборона із тимчасовими нашими вилазками. Завдання було - не пустити ворога далі вглиб, тож ми зарилися під Балаклією й готувалися дати відсіч при нападі ворога. Але я літав, і міг не лише спостерігати за противником, а й завдавати йому шкоди. Поряд з нами були бійці Сил Спеціальних Операцій, вони навчили робити скиди з ВОГів, - розповідає Антон.
Після Балаклії був виїзд на Куп'янськ, далі – двічи Кремінна, Кліщіївка.
Сьогодні Райт керує групою аеророзвідки. Його побратими освоїли різні типи літальних коптерів - від мавіків до дронів-камікадзе. Постійні тренування, дружнє оточення та високий рівень професійності - ось що відразу стає помітним при спілкуванні із молодиками, які постійно на влучно жартують під час розмови. А ще - навіть під час загального перекуру - вони вже серйозно та професійно обговорюють, де літатимуть та як будуть розв'язувати технічні питання.
Після перерви на смачну каву ми вирішили задали Райту, на нашу думку, найбільш важливе питання - про власну мотивацію хлопця.
Я ще у школі носив світшот у червоно-чорних кольорах. І дивувався реакції деяких вчителів на це. Вже тоді я позиціював себе як українця - це по-перше.
Війна в усіх новинах була під час мого свідомого буття. Далі, як кожен хлопець, я цікавився стрільбою. У мене був пневматичний пістолет і мене тренував чоловік моєї старшої сестри, так я готувався захищати - це по-друге.
Під час ковідного локдауну я отримав від держави гроші за вакцинацію та всі їх витратив на книжки Ганса фон Даха, здається, я купив їх штук шість. Там все про тактику сучасного бою в різних умовах - це по-третє.
Виходячи з усього вище сказаного я очікував щось недобре, бо вже тоді вірив у доповідь американської розвідки. Поки всі навкруги заспокоювали себе думками про «все мине, нічого не буде», я мав достатньо часу внутрішньо підготуватися. Тож, моя перша мотивація була зробити будь-що, тільки не пустити до Харкова цих тварюк. Тепер, коли я вже вмію робити багато корисного та довів собі, що можу, я хочу посилити свою здатність робити ворогу погано (Райт робить наголос на останньому слові – авт.). Я хочу стати тим, хто вирішує, як саме гнати цих нелюдів з моєї землі.
Антон говорив повільно та спокійно, сигарета в його пальцях погасла. Він подивився на годинник, тоді на небо. То був дуже сприятливий день для польотів, тому ми вирушили до локації, де безпечно можна було підняти «пташок» до неба.
Під час виїзду Райт пояснював нам найважливіші принципи своєї роботи.
Наша задача - в першу чергу бачити всі переміщення та приготування противника біля лінії зіткнення, щоб не допустити його наближення до наших позицій. Стрілецький бій - це лотерея, тому краще до нього доводити. Окрім цього будь-яке ураження вражої піхоти чи техніки, супровід тих, хто загубився, пошуки поранених – це також задачі нашого підрозділу. Кожен з нас вміє літати на всьому, що в нас є, тому в разі несподіванок будь-хто з моїх хлопців може замінити будь-кого з нас.
Хлопці дістали з багажника автівки пластикові кейси та почали швидко діставати звідти напрочуд фантастичне спорядження. Доволі швидко все було зібрано, а небо перестало бути мовчазним. Спостережний дрон Мавік поважно зависав і крутився на одному місці. Інший дрон літав дуже швидко і прямо над головою, він майже зовсім не зупинявся – навіть очі сфокусувати на ньому було важко. Це був той самий камікадзе, якого боїться як піхотинець з автоматом, так і механік-водій ворожого танку, бо всі вже давно розуміють - порятунку від нього немає. Тож мала авіація, якщо можна її так назвати, грає зараз вирішальну роль на полях битви за Україну.
Останнє наше запитання було про постачання. Чи достатньо в нас таких «пташок» для роботи підрозділу.
Як на мене, поки війна триває, їх завжди буде мало. Маємо бути готові до будь-якого поганого розвитку подій - такий мій підхід як командира - постійно тримати всіх у готовності та активізує тих, хто постачає нам наші крила. Вони коштовні, але це розхідники. Життя кожного побратима дорожче за найкрутіший «мавік» чи «матріс» з наших запасів. Проте постачання постійне та регулярне. Частину нам дає наша 5 Слобожанська бригада, а ще частину постійно пересилають волонтери. Ми активно співпрацюємо зі спільнотою SocialDronesUA , їх продукція працює без нарікань. Звичайні цивільні люди збирають у себе вдома дрони й надсилають їм, SDUA тестує їх, літає на них і якщо все відповідає їх стандартам, то шлють на адресу замовника. Дуже вдячні всім, хто докладає зусиль для наближення нашої перемоги!
Ми потиснули руки та сказали чергове «не прощаємось». Дуже позитивний колектив справжніх побратимів, професіоналів та однодумців, спілкування з яким заряджає бойовим духом всіх навкруги.